46.Чесність. Об’єктивність. Професійна компетентність та належна ретельність.

МСА 220, Кодекс етики проф бухгалтерів.

Фундаментальні принципи професійної етики бухгалтерів та аудиторів:

1)Принцип чесності накладає на всіх професійних бухгалтерів обов'язок були відвертими та чесними в своїх професійних та ділових стосунках. Чесність передбачає справедливе ведення справ та правдивість.

2)Принцип об'єктивності накладає на всіх професійних бухгалтерів обов'язок не давати підстав ставити під сумнів їхнє професійне чи ділове судження внаслідок упередження, конфлікту інтересів або впливу з боку інших осіб. Професійний бухгалтер повинен уникати стосунків, що викликають упередження або неналежним чином впливають на його професійне судження. Об’єктивність під загрозою якщо: *існує значна сума простроченої плати за вже надані послуги; *якщо порушено судовий позов між аудиторською фірмою та клієнтом; *наявність тиску на аудитора з боку третіх сторін; *прийняття надмірної гостинності.

3)Принцип професійної компетентності та належної ретельності зобов'язує професійних бухгалтерів: (а) підтримувати професійні знання та навички на рівні, необхідному для надання клієнтам або роботодавцям компетентних професійних послуг, що базуються на знаннях сучасних тенденцій практики, законодавства та технології; та (б) діяти суворо у відповідності до належних технічних та професійних стандартів, надаючи професійні послуги. Професійну компетентність можна розділити на два окремі етапи:(а)      досягнення професійної компетентності; та (б)підтримка/збереження професійної компетентності.

Ретельність стосується обов'язку професійного бухгалтера діяти ретельно, обережно, своєчасно та відповідно до вимог завдання. Розумна ретельність – аудитор не має на віру приймати будь-яку інформацію, а повинен шукати її підтвердження.

47.Постулати аудиту:

Наука про аудит бере початок з того моменту, коли Р. К. Маутц та Х. А. Шараф в 1961 р. сформулювали вісім постулатів аудиту:

I. Звітність повинна бути перевірена. Це означає, що аудитор не може дати висновку, якщо йому не були представлені усі необхідні документи, які відображають істотні аспекти діяльності організації.

II. Не треба передбачати конфлікту між аудитором і адміністрацією. Це означає, що між адміністрацією господарюючого суб'єкта, який перевіряється, та аудитором повинен бути встановлений довірчий контакт, що передбачає взаємну підтримку і допомогу. Цей постулат багато в чому й визначає відмінність ревізії від аудиту.

III. Фінансова звітність і підтверджуючі її документи не містять неточності і таємниць. Це означає, що за повноту, точність і правильність документації відповідальність несе клієнт, в іншому випадку адміністрація господарюючого суб'єкта свідомо фальсифікує дані не тільки для аудитора, але й для своїх акціонерів.

IV. Об'єктивність звітних даних прямо пропорційна ефективності внутрішнього контролю. Тобто цей постулат означає, що предметом аудиторської перевірки насамперед є система внутрішнього контролю, від стану якої прямо залежать: об'єм передбачуваної аудиторської роботи в даному господарюючому суб'єктові; допустимість заміни суцільних процедур перевірки на вибіркові; терміни проведення аудиторської перевірки.

V. Звітність повинна бути заповнена згідно з стандартами. Це означає, що для застосовності для різних господарюючих суб'єктів одних і тих же аудиторських процедур повинна бути забезпечена певна стандартизація звітності, всі відхилення від якої повинні бути об'єктом спеціальних аудиторських досліджень.

VI. Аудиторська перевірка не може бути останньою. Це означає, що після проведення даної аудиторської перевірки через певний час (як правило через рік) буде як мінімум ще одна. Отже, проводячи аудиторську перевірку, аудитор повинен усвідомлювати, що отримані ним дані і зроблені на їх основі висновки можуть бути предметом пильного вивчення при наступній аудиторській перевірці і не повинні бути поставлені під сумнів. Однак це положення має значення тільки в тому випадку, якщо відбувається регулярна зміна аудиторів (хоч би навіть і в складі однієї аудиторської фірми) при проведенні щорічних перевірок.

VII. Висновки аудитора залежать тільки від його компетенції. Це означає, що аудитор повинен бути незалежний в своїх висновках і оцінках, що на практиці скрутно, оскільки аудиторська діяльність - насамперед підприємницька діяльність, і рівень її оплати визначається угодою сторін, при цьому інтереси господарюючого суб'єкта, що перевіряється представляє його виконавча дирекція, яка в окремих випадках не зацікавлена у встановленні істинного становища фінансово-господарської діяльності організації.

VIII. Професійні обов'язки аудиторів повинні відповідати їх посадовому статусу. Це означає, що посада, яка займається аудитором в ієрархії аудиторської фірми (помічник аудитора, аудитор, старший аудитор, ведучий аудитор, головний аудитор, директор по загальному аудиту і інші аналогічні посади) повинна прямо залежати від його обов'язків.

Пізніш 8 аудиторських постулатів були доповнені двома новими постулатами.

К. Робертсоном був введений дев'ятий постулат аудиту:

IX. Корисність звітних даних прямо пропорційна ступеню їх перевірки. Це означає, що чим більше перевіряють звіт, тим корисніше інформація, яка використовується фахівцями.

Пізніш голландський вчений Т. Лімперг доповнив дев'ять постулатів аудиту десятим постулатом:

X. Висновок аудитора не може дати більше інформації, ніж саме аудиторське дослідження. Це означає, що, по-перше, не можна повністю покладатися тільки на аудиторський висновок, не знаючи аудиторського дослідження; по-друге, навіть в самому аудиторському дослідженні неминуче містяться помилки через присутність певного ступеню аудиторського ризику.