121. Стратегія розвитку національної економіки в умовах глобалізації: концептуальні засади та основні напрямки.

Сутність концептуальних засад стратегії розвитку У. та перспективу викладено в посланні Президента У. до ВРУ, яке називається „Європейський вибір. Концептуальні стратегії соціально-економічного розвитку на 2002-2011рр.”. Основна економічна мета при входженні У. в ХХІ ст. – підвищення конкурентоспроможності (К) економіки (Е).Конкурентна політика (КП) на сучасному етапі передбачає здійснення заходів щодо формування ефективного конкурентоспроможного середовища, зменшення частки монопольного сектору в Е; вдосконалення напрямків конкуренції; впровадження сучасних методів державного регулювання суб’єктів природних монополій (СПМ); захист і підтримка конкуренції; розвиток інституційного забезпечення.

Основні напрямки КП:

1) узгодження промисловості зовнішньоекономічної регуляторної політики і політики у сфері приватизації з КП;

2) підвищення К вітчизняних підприємств;

3) оптимізація діяльності органів виконавчої влади та організація місцевого самоврядування як суб’єкта економічних відносин;

4) вдосконалення діяльності СПМ; 5) розвиток законодавства щодо захисту економічної конкуренції.

123. Основні теорії міжнародної конкурентоспроможності країни.

Конкурентноспром країни визначається здатністю її економіки створювати умови для покращення власних світових економічних звязків . постійно адаптуватися до зміни ситуації на світовому ринку та розробляти науково- обгрунтовану стратегію розвитку. За визначенням організація економічного співробітництва і розвитку конкурентоспроможності країни (КК) – це країна, яка виробляє конкурентоспроможні товари і послуги при вільних і справедливих ринкових умовах та одночасно підтримує і підвищує реальні доходи населення у довгостроковій перспективі. КК складається:

1) з К приватного сектору;

2) ефективності публічного сектору (органи влади, освіти, охорона здоров'я К визначається підвищенням продуктивності праці порівняно з іншими країнами).

--теорія меркантилізму, яка базувалася на протекціоністсь­кій політиці у сфері зовнішньої торгівлі, рекомендувала країнам, що прагнули завоювати світові ринки, регулювати зовнішню тор­гівлю з метою збільшення експорту та обмеження імпорту за до­помогою квот, тарифів та інших інструментів; створення значних торгових компаній; заборони вивезення сировини, а її ввезення зробити безмитним, що дасть можливість знизити експортні ціни та підвищити конкурентні переваги національних виробників. Вони пропонували стимулювати вивезення національної продук­ції через надання премій тим виробникам, товари яких користу­ються попитом в інших країнах завдяки низьким витратам на їх виробництво та високу якість.

--Теорія абсолютних переваг — успіх країни у міжнародній конкуренції намагалися пояснити через принцип абсолютних і відносних переваг у міжнародній торгівлі, значення яких актуаль­не для сировинних галузей. Так, А. Сміт обгрунтував, що міжна­родний поділ праці та вільна конкуренція — основні сили, які сприяють економічному поступу, зростанню конкурентоспромож­ності країн та добробуту націй .він стверджу­вав, що участь у світовому поділі праці вигідна всім країнам, а розвиток торгових відносини між ними знижує ціни на товари, створює матеріальну базу для зростання рівня життя населення.

--Теорія відносних переваг — у своїй праці «Основи політичної економії та оподаткування» (1817 р.) Д. Рікардо стверджував, що країна отримає значний виграш, підвищить свою конкурентоспро можність, якщо вона сконцентрує ресурси на найефективнішому напрямі виробництва й експортуватиме його товари на світові рип ки. Тобто кожна країна прагне експортувати ту продукцію, для ви пуску якої вона має певні цінові переваги, а імпортувати такі товари, у випуску яких переваги мають інші країни.

--Еволюційна теорія розвиток світової економіки па межі XX ст. змінив погляди вчених па конкуренцію. Неможливість по­яснити за допомогою ціпової конкуренції сутність конкурентної діяльності примусила економістів шукати інші теоретичні підходи. Так, Й. Шумпетер у праці «Теорія економічного розвитку» (191 2 р.) виклав концепцію ефективної конкуренції іш (пінті інновацій, що лягла в основу еволюційної теорії. Він довів, що ефективнії конку­ренція можлива лише за умови динамічної економіки, яка ґрунту­ється на поширенні новинок у різних формах. 11е виробництво но­вих товарів, застосування нової технології, техніки, освоєння но­вих ринків збуту, перехід до раціональних форм організації і мето­дів управління. Визначальне значення в економіці мас відігравати не конкуренція цін чи якості, а конкуренція нововведень, бо саме інновації і підприємництво є головними чинниками формування конкурентних переваг країн. Технологічно розвинуті держави здат­ні досягти інноваційних переваг при виході па світовий ринок но­вих наукомістких товарів. Інновації дають можливість отримати монопольні прибутки державам.

--Теорія конкурентних переваг .Найбільш значними були дослідження у 90-ті роки XX ст. американського вченого, члена комісії з конкурентоспро­можності у промисловості при президентові СПІД М. І Іортера, який розробив теорію конкурентних переваг. Він розробив схему чинників, які визначають міжнародну конку­рентоспроможність, і дійшов висновку, що конкурентна перевага країни відбиває продуктивність використання ресурсів. Цей прин­цип справедливий як на рівні підприємства, так і на рівні націо­нальної економіки в цілому. Згідно з аргументами Портера чин­ники, які формують конкурентоспроможність країни, поділені на чотири групи: 1) параметри факторів виробництва; 2) параметри попиту на товари і послуги, 3) стратегія фірм даної країни, 4) характер допоміжних галузей всередині країн. Портер підкреслює значення приватизації нац єк для створення конур-го середовища в державі під час переходу від централізованого планування й управління ЕК-ю до ринкового.

--Теорія глобального випередження конкурентів — останні праці англо-американських вчених Г. Хамела і К. К. Прахалада «Рево­люція у бізнесі» (2001 р.), «Конкуруючи за майбутнє» (2002 р.) при­свячені питанням підвищення конкурентоспроможності фірми на глобальних ринках. Важливою умовою інтелектуального лідерс­тва вони називають уміле використання «базових функціональ­ностей продукту» і «ключових компетенцій», під якими розумі­ють потенційні можливості розвитку і нового використання про­дукту, а також — знання, навички, кваліфікацію персоналу, які допоможуть у разі втрати попиту на продукцію вийти на ринок з іншими нововведеннями. На думку вчених, XXI ст. є етапом ре­волюційних рішень та інновацій у бізнесі. Конкуренція це вже «не продукт проти продукту», а «ефективність проти ефективнос­ті», «нелінійна інновація проти лінійної». Переможуть ті фірми, які займаються новими видами бізнесу, прийматимуть нестанда­ртні рішення, будуть використовувати нелінійні інновації.