11. Сутність та види структурних пропорцій в економіці.

Види структурних пропорцій: соціальні, організаційні, відтворювальні, видів ек діяльності, регіональні, зовн торгівлі.

Соц. структура – відображ розподіл нац. Економіки за формами власності та за рівнем доходів населення. Право власності визнач можливість доступу певних класів, верств, груп  у сусп-ві до використ усіх факторів вир-ва., їх соц. статус, рівень доходів.

Організаційна – відображається в пропорції між інституційними секторами, показниками концентрації вир-ва, співввідношення організаційно-правових форм господарювання у підприємницькому секторі. Інституційні сектори  економіки: нефін., фін. конрпорації, сектор загал. держ управлін., дом госп-ва, некомерц орган-ції,

Відтворювальна – співвіднош між виробництвом засобів вир-ва і вир-ва предметів споживання, між споживанням основн.капіталу та доданою вартістю, між споживанням та нагромадженням, між виробничими галузями та інфраструктурою.

Видів ек діяльності – повяз з сусп поділом праці. Згідно із Класифікац видів екон діял (2001) га основі стандартів Європ Союзу виділ 17 укрупнених видів економ діял (А-с/г, Б-рибне госп., С-добувна пром. і т.д.), які поділ на підвиди, розділи, класи,підкласи.

Регіональні – відображ особливість концентрац вир-ва  продукції, що що склалися в результ територіального поділу праці. (8 економічних районів: Придніпров, Донецький, Східний, Центральний, Поліський, Подільський, Карпатський, Причорноморський)

Зовн.торгівлі- це співвідношення обсягів і товарна структура експорту та імпорту. Для індустр. розвинених країн характерна висока питома вага експорту наукомісткої продукції, особливо кінцевої, з високим технологічним рівнем.

9.Соціальна та  економічна ефективність НЕ

Ефективність НЕ — це співвідношення між результатами діяльності (фун-ня економіки) та витратами, які необхідні для досягнення цих результатів. Е=Р/З

Розрізняють 2 види ефективності НЕ — соціальну та економічну.

Соціальна характеризує відповідність національного виробництва потребам людей і цілям суспільства. Інтегруючим показником соціальної ефективності є виробництво товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва за певний період (переважно рік). У розвинених країнах частка товарів народного споживання становить 70%.,  а виробництво засобів виробництва — до 30%. Крім того, соціальна ефективність конкретизується в таких категоріях, як соціальні витрати (забруднення навколишнього середовища, рівень захворюваності, рівень бідності тощо) і соц. блага (рівень освіти , життєвий рівень). Якщо добробут населення та його життєвий рівень постійно підвищуються, то національна економіка вважається соціально ефективною. Між соціальною та економічною ефективністю існує взаємозв’язок. З одного боку поліпшення задоволення особистих потреб усіх членів суспільства об’єктивно вимагає зростання економічної ефективності. Так, не можна підвищити добробут народу, не забезпечивши істотне зростання продуктивності суспільної праці. З іншого боку, підвищення соц ефект виступає вирішальним чинником раціонального та економічного ведення домашнього господарства в інтересах суспільства та окремих його членів. На практиці подібний зв’язок не завжди існує, що проявляється в нераціональному використанні матеріальних ресурсів, забрудненні навколишнього середовища тощо. Якщо втрачається взаємозв’язок між соц та ек ефект то це означ., що фактично виробництво здійснюється заради виробництва, тобто воно набуває безглуздого характеру. Об’єктивною закономірністю має бути зростання ефективності виробництва такої продукції і такої якості, яка дійсно потрібна суспільству для задоволення його потреб. У цьому суть взаємозв’язку  соціальної та економічної ефективності господарської діяльності.

10. Ефективність національної економіки та її показники.

Ефективність національної економіки (ЕНЕ) – це співвідношення між результатами діяльності та витратами, необхідними для досягнення цих результатів. У цьому показнику відображається кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва та живої праці. Ефективність економіки виражається: , де Р – результати (робіт, послуг, товарів); З – затрати виробництва (собівартість робіт, послуг…). Розрізняють 2 види ЕНЕ: (1)соціальна й (2) економічна. (1) характеризує відповідність національного виробництва потребам людей і цінам суспільства. Інтегруючий показник (1) – виробництво товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва за певний період. До конкретних показників (2) ЕНЕ належать:

а) продуктивність праці (ПП): , трудомісткість виробництва ;

б) матеріаловіддача –це співвідношення між вартістю ВВП до матеріальних витрат на виробництво: , матеріаломісткість;

в) фондовіддача – скільки фондів використано на виробництво продукції: , де В_ОВФ – вартість основних виробничих фондів, фондомісткість.

Інтегрований показник (2) ЕНЕ розраховується так: .