69. Валовий регіональний продукт(ВРП), як узагальнюючий показник ек. і соц. роз-ку регіону.

Прогнози ек-го і соц-го роз-ку регіонів, які розроб-ся на середньо- та короткострок-ий періоди, містять показники, що характер-ють рівень соц-ек. роз-ку за попередній період, цілі, пріоритети та головні проблеми розвитку відповідної адміністративно- територ. одиниці; стан використання природного, виробничого, наук- тех-го та трудового потенціалу, екологічну ситуацію; тенденцію роз-ку економіки у прогнозному періоді.

Отже, узагальнюючим показником ек-го і соц-го роз-ку регіону є ВРП. Він складається з суми валових доданих вартостей усіх видів ек-ї дія-ті, скоригованої на величину непрямо вимірюваних послуг фінансового посередництва, а також податки, за винятком субсидій на продукти і являє собою вартісний показник,тому що визначається у грн. ВРП відноситься до 3-ї групи показників регіональної стратегії, а саме показники, за якими здійснюється моніторинг та оцінка ефективності реалізації стратегії. Слід зазначити, що моніторинг та оцінку ефективності реалізації стратегії регіон-го роз-ку доцільно здійснювати за показниками, що відображають як загальні результати роз-ку ек-ки регіону та її окремих галузей, так і зміни у його фінансовому стані, розвитку інфраструктури, демографічній ситуації та рівні життя і доходів населення. Моніторинг проводиться на підставі даних міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих виконавчих органів. Розрахунки даного показника на одну особу свідчать про значні відмінності у рівнях соц-ек. роз-ку  окремих регіонів країни. Статистичні дані свідчать, що в Україні цей показник в розрахунку на 1 ос. найвищій у м. Київ, найнижчій у Тернопільскій обл.

66. Основні підходи до виокремлення етапів економічного розвитку. Можливості їх поєднання.

Найбільш відомими є 3 підходи до виокремлення етапів економічного розвитку (ЕР): формаційний (ФП), технологічний (ТП) і цивілізаційний (ЦП).

Основою ФП є аналіз економічної системи (ЕС) за 3-ма параметрами її функціонування: спосіб виробництва, надбудова та форма суспільної свідомості. кожна країна у своєму ЕР проходить такі етапи: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний. Для переходу від нерозвинутої до розвинутої кожна ЕС проходить 5 етапів: традиційне суспільство, визрівання передумов для ривка, ривок до само підтримуючого зростання, перехід до технологічної зрілості, ера масового споживання. ТП базується на теорії економічної генетики. Сукупність інноваційних виробництв утворює основу технологічного укладу (ТУ) (сукупність процесів, що знаходяться на одному рівні). Найбільш відомою класифікацією ТУ, розроблена російським вченим С. Глазьєвим:

І) остання чверть 19ст. Чорна металургія, застосування у технологічному обладнанні й на транспорті парових двигунів, будівництво залізниць, машинобудування.

ІІ) 30рр. 20ст. – пов'язаний з механізацією виробництва, поступовим підвищенням кваліфікації працюючих, переважання у паливно-енергетичному балансі рідкого палива й електроенергії.

ІІІ) 70рр. 20ст. – характеризується комплексною автономією виробничих процесів на основі розвитку електротехніки, системи масової комунікації, застосування штучних матеріалів, які.

IV) середина 80рр. 20ст. – використання мікропроцесорної техніки та інформаційних технологій;нові системи масових комунікацій; космічні систем зв’язку.

V) кінець 20ст. – глобальна інформаційна мережа; штучний інтелект, розвиток робототехніки, комп’ютеризація сфери послуг, інтелектуалізація всіх сфер господарювання.

ЦП. Основна концепція – теорія хвиль Е. Тоффлера. За цим підходом кожна хвиля –це всебічна трансформація соціального і суспільного буття, яка пов’язана з розвитком нації та техніки. Існує 3 хвилі: І – с/г цивілізація; ІІ – промислова революція; ІІІ (середина 50-х рр. 20-го ст.) – нагадує І хвилю на сучасній технологічній базі. Вона несе з собою поширення різноманітних типів техніки, товарів та послуг, поглиблення спеціалізації праці, урізноманітнення організаційних форм управління. Все це розхитує традиційну структуру ІІ хвилі.