2.5 Вибір осаджувача і його концентрація.

Найкращим осаджувачем є такий реагент, який утворює з іоном найменш розчинну сполуку. Проте ця вимога буває недостатньою, коли в досліджуваному розчині присутні і інші іони, які також дають з осаджувачем нерозчинні сполуки. У цих випадках треба застосовувати такий реагент, який би осаджував тільки один певний іон. Наприклад, іон барію можна осадити у вигляді барій сульфату або хромату. Відповідні величини добутків розчинності дорівнюють: ДР(baso4) = 1,2∙10-10, ДР(bacro4) = 2,3∙10-10. Для осадження іонів барію кращим осаджувачем буде сульфат. Проте для відокремлення барію від стронцію користуються хроматом, хоч bacro4 більш розчинний, ніж baso4. Крім того, досліджуваний розчин підкислюють оцтовою кислотою.

Кількість осаджувача повинна бути такою, щоб забезпечити практично повне осадження визначуваного іона. Це означає, що концентрація іона в розчині після його осадження повинна бути не вище 1∙10-6 моль/л. Звичайно осаджувача беруть в 1,5 рази більше, ніж потрібно за стехіометричним рівнянням. Надлишок осаджувача зменшує розчинність осаду внаслідок впливу однойменного іона і дає можливість застосувати в кількісному аналізі ще й такі осади, розчинність яких значно перевищує 1∙10-6 моль/л (сас2о4, mgnh4po4 та ін.). Так при осаджуванні кристалічних осадів беруть 0,01∙1,5 = 0,015 екв. Осаджувача. На осадження витрачається близько 0,01 екв., а в надлишку залишається 0,005 екв. У звичайних умовах роботи загальний об’єм розчину становить близько 100 мл. Це відповідає концентрації осаджувача 0,005 н. Такий надлишок концентрації осаджувача забезпечує повноту осадження і не призводить до таких побічних процесів, як розчинення осаду внаслідок комплексоутворення, значної адсорбції другого іона осаджувача в т.п.