2.2. Джерела зовнішньоекономічних правовідносин

Регулюючу систему (систему джерел) зовнішньоекономіч­ної діяльності складають такі елементи:

43

1. Нормативно-правові акти (міжнародні нормативно-пра­вові акти та внутрішнє законодавство).

2.    Звичаї та звичаєвості.

3.    Договірні умови (умови контрактів).

4.    Судова й арбітражна практика.

Міжнародні нормативно-правові акти за їх походженням поділяють:

• на міжнародні угоди;

• рішення міжнародних організацій.

За  обсягом  міжнародні  нормативно-правові  акти поділяють:

— на міжнародно-правові акти універсального характеру;

— міжнародно-правові акти регіонального характеру.

У межах своїх повноважень міжнародні організації економічного спрямування:

1)      сприяють розвитку і зміцненню економічного й іншихвидів співробітництва між будь-якими частинами світу;

2)    розробляють і пропагують певні принципи міжнародногоекономічного і міждержавного співробітництва в економічнихта інших сферах загальнолюдського спілкування;

3)    узагальнюють накопичений досвід і виробляють реко­мендації, а за необхідності створюють універсальні документи(нормативні акти), направлені на поліпшення і спрощеннязв'язків різних частин світу між собою.

Міжнародний економічний договір — добровільна угода між двома або кількома державами, міжнародними організаціями, згідно з якою встановлюються, змінюються або припиняють­ся їх взаємні права й обов'язки у сфері економіки.

У сучасному світі центр ваги поступово зміщується в бік ба­гатостороннього економічного співробітництва. Прикладами універсальних міжнародних економічних угод є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1947 р. та пакет Марракеських угод 1994 р., пов'язаних з модифікацією ГАТТ та створенням Світової організації торгівлі (СОТ). Також отримали поши­рення багатосторонні угоди по сировинних товарах, конвенції з уніфікації права міжнародної торгівлі, із захисту інтелекту­альної власності, із транспорту та зв'язку тощо.

Звичай — це правило, що склалося давно, систематично засто­совується, хоча й не потребує фіксації в певній правовій формі.

44

Відповідно до ст. 7 Цивільного кодексу України від 16.01.03 № 435-ІV звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

Звичаєвість — практика певних дій, що регулює взаємовід­носини тільки якщо сторони у будь-якій формі визнали необ­хідність застосовувати певне правило поведінки.

Вивчаючи договірне регулювання, треба зрозуміти, що таке регулювання об'єктивно обумовлене існуванням інституту до­говору. Сам принцип договірного регулювання тісно пов'яза­ний з діями загального правового принципу "Дозволено все, що не заборонено законом". Особливу увагу необхідно приді­лити межі договірного регулювання, оскільки воно ґрунтуєть­ся на правовому дозволі сторонам самим налагоджувати свої відносини в означених державою межах. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавс­тва і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільно­го законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а та­кож у разі якщо обов'язковість для сторін положень актів ци­вільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відно­син між сторонами⁷⁵.

Регулююча роль судів і арбітражів у сфері зовнішньоеконо­мічної діяльності обумовлюється передусім особливостями са­мих відносин, що виникають у процесі здійснення зовнішньо­економічної діяльності. Регулююча дія арбітражу пояснюєть­ся, зокрема, об'єктивною необхідністю конкретизації правових норм у процесі їх застосування, в тому числі присто­сування загальних законодавчих приписів до особливостей зовнішнього обігу. Поряд з цим необхідність створення реля­тивних положень може виникнути і за відсутності приписів закону. Особливу увагу треба приділити регулюванню статусу суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, тому що вони у цій сфері можуть належати до різних систем права.

Цивільний кодекс України від 16.01.03 ¹ 435-ІV, ст. 6.

45