6.2. Прострочення боржника і кредитора

Боржник, який прострочив виконання господарського зо­бов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збит­ки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що ви­падково виникла після прострочення. Так, навіть якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для креди­тора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вима­гати відшкодування збитків. Але боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, доки воно не може бу­ти виконано внаслідок прострочення кредитора.

Передбачені також і випадки прострочення виконання з боку кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вико­нав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких бор­жник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкоду­вання завданих простроченням збитків, якщо кредитор не до­веде, що прострочення не спричинено умисно або через нео­бережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи до­рученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відпові­дає за виконання на загальних підставах. У разі якщо кредитор не виконав зазначених дій за погодженням сторін допускаєть­ся відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.

Загальні строки реалізації господарсько-правової відпові­дальності визначені у ст. 223 Господарського кодексу Украї­ни¹⁵⁵ і становлять: при реалізації в судовому порядку відпові­дальності за правопорушення у сфері господарювання засто­совуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України¹⁶⁶, якщо інші стро­ки не встановлено Господарським кодексом України. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій суб'єк-

¹⁵⁵         Господарський кодекс України від 16.01.03 ¹ 436-IV.

¹⁵⁶         Цивільний кодекс України від 16.01.03 ¹ 435-IV.

102

тів господарювання встановлюються Господарським кодексом України.

У Господарському кодексі України також передбачені ви­падки відшкодування збитків у сфері господарювання. Учас­ник господарських відносин, який порушив господарське зо­бов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення госпо­дарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою сто­роною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержа­ні нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належ­ного виконання зобов'язання або додержання правил здій­снення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, враховують:

•  вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна,визначена відповідно до вимог законодавства;

•  додаткові витрати  (штрафні санкції,  сплачені іншимсуб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витраченихматеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитківвнаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

•  недодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторо­на, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі на­лежного виконання зобов'язання другою стороною;

•  матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, пе­редбачених законом.

Законами щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невико­нання або неналежне виконання зобов'язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або дого­вором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільно­му порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, — на день по­дання до суду відповідного позову про стягнення збитків. З огляду на конкретні обставини суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день ви­несення рішення суду. Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погод-

103

жений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твер­дій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язан­ня сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо роз­мір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом. Кабінетом Міністрів України затверджені методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господа­рювання. Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначається відпо­відними суб'єктами господарювання — господарськими орга­нізаціями з урахуванням специфіки їх діяльності.

Господарський кодекс України визначає також умови і по­рядок відшкодування збитків. За цими умовами учасник гос­подарських відносин, який вчинив господарське правопору­шення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобі­гання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, повинен від­шкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сто­рін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. Інакше ця сто­рона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати від­повідного зменшення розміру збитків. Сторона господар­ського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і мог­ла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зроби­ла цього, крім випадків, якщо законом або договором не пе­редбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, зав­дані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.

У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивіду­ально визначеної речі (речей, визначених родовими ознака­ми) управлена сторона має право вимагати відібрання цієї ре-

104

чі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків. У разі невиконання зобов'язання викона­ти певну роботу (надати послугу) управлена сторона має пра­во виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збит­ків, завданих невиконанням зобов'язання.

Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі.

Передбачається також солідарне відшкодування збитків вин­ними суб'єктами. У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єкту, якому завдано збитків, відповідно до вимог ст. 196 Господарського кодексу України.