5.3. Приховані методи торговельної політики

Поряд з кількісними методами регулювання зовнішньо­економічної діяльності істотну роль серед нетарифних засобів торговельної політики відіграють засоби прихованого протек­ціонізму, які являють собою різноманітні бар 'єри немитного ха­рактеру, що встановлюються на шляху торгівлі органами центральної державної і навіть місцевої влади.

За деякими оцінками, існує кілька сотень видів прихова­ного протекціонізму, з допомогою яких країни можуть в од­носторонньому порядку обмежувати імпорт або експорт то­варів. До їх числа входять такі найпоширеніші вимоги про:

•  дотримання національних стандартів;

•  отримання сертифікатів якості імпортної продукції;

•  специфічну упаковку та маркірування товару;

Синецкий Б. И. Внешнеэкономические операции: организация и техника. — М.: Междунар. отношения, 1989. — С. 40.

83

•  дотримання певних санітарно-гігієнічних норм, врахову­ючи проведення заходів з охорони навколишнього сере­довища;

•  дотримання ускладнених митних формальностей і вимогзаконодавства про захист прав споживачів тощо.Наприклад, уряд Франції, для того щоб обмежити імпорт

японських відеокасет в країну, вирішив пропускати усі їх партії через одну митницю в невеликому містечку Пуатьє, що не доз­воляло швидко оформляти великі партії. Та ж Франція заборо­няла рекламу шотландського віскі, а Великобританія накладала обмеження на показ іноземних фільмів на англійському телеба­ченні. Свого часу уряд Франції ввів правило, відповідно до яко­го на території країни було дозволено продавати лише електрод­вигуни, що містили на основних деталях знаки країни поход­ження. Протягом часу, затраченого іноземними постачальниками на внесення змін до технології маркірування та на перевірку виконання цієї вимоги, французькі виробники електродвигунів не відчували іноземної конкуренції¹³². Товари, що імпортуються до США, повинні бути маркіровані англій­ською мовою чіткими написами, які не стираються і не змива­ються до моменту продажу. В Канаді такі самі вимоги, але напи­си вже повинні бути англійською та французькою мовами. У Швеції на продовольчих та аптекарських товарах на упаковці повинен бути вказаний склад шведською та фінською мовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про зовнішньо­економічну діяльність" на територію України дозволяється імпорт лише тих товарів, які за своїми технічними, фармако­логічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними, екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів і вимог, що діють на території України.

Технічні бар'єри — адміністративне регулювання, за якого відбувається дискримінація імпортних товарів на користь віт­чизняних за допомогою специфічних стандартів якості, норм безпеки, санітарних обмежень тощо.

Розглянемо деякі види технічних бар'єрів, що застосо­вуються в Україні.

¹³² Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — С. 137. 84

Облік — реєстрація деяких видів зовнішньоекономічних дого­ворів (контрактів), що відбувається згідно з Указом Президен­та України "Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні" від 07.11.94 ¹ 659/94, за На­казом Міністерства економіки України "Про порядок реєс­трації та обліку зовнішньоекономічних договорів (контрак­тів)" від 29.06.2000 ¹ 136.

Основні принципи порядку реєстрації договорів:

1. Для реєстрації договору не обов'язкова наявність товару.

2.    Контракт реєструється після його укладення.

3.    Не встановлені обмеження до обсягу угод.

4.    Контракт має обмежувальний характер, якщо Українавідповідає по контракту як держава¹³³.

Кабінет Міністрів України з метою забезпечення відповід­ності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законо­давству України може запроваджувати їх державну реєстрацію. Види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що під­лягають державній реєстрації, а також порядок її здійснення визначаються нормативно-правовими актами. Виконання зо­бов'язань, що випливають із зовнішньоекономічних договорів (контрактів), не зареєстрованих в установленому законо­давством порядку, тягне застосування до суб'єктів господарю­вання, які порушили цю вимогу, певних адміністративно-гос­подарських санкцій¹³⁴.

Сертифікація імпортованої продукції проводиться з метою реалізації єдиної технічної політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації, захисту інтересів споживачів і дер­жави в питаннях безпеки продукції для життя, здоров'я та майна громадян, охорони навколишнього середовища.

У разі відсутності національних стандартів та вимог Украї­ни на певний товар при його імпорті застосовуються відповід­ні міжнародні стандарти та вимоги або іноземні стандарти та вимоги, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів¹³⁵, ці питання регулюються Декретом Кабінету Мініс-

¹³³         Господарський кодекс України від 16.01.03 ¹ 436-ІV, ст. 383.

¹³⁴         Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від10.05.93 ¹ 46-93, ст. 18.

¹³⁵         Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 ¹ 959-XII, ч. 2,

ст. 18.

85

трів України "Про стандартизацію і сертифікацію"¹³⁶. Перед­бачається сертифікація імпортної продукції, що переміщуєть­ся через митний кордон України з метою її подальшої купівлі-продажу або обміну¹³⁷.

Як за кордоном, так і в Україні існує два види сертифікації: обов'язкова та добровільна. Конкретні переліки товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації, встановлюються нака­зами Державного комітету України по стандартизації, метро­логії та сертифікації, нині в цьому списку понад 20 категорій різних товарів.

Отже, товари, що імпортуються на територію України, підляга­ють обов'язковій сертифікації на предмет їх відповідності фарма­кологічним, санітарним, фітосанітарним, ветеринарним та еколо­гічним нормам, у разі якщо відповідні вимоги діють і відносно ана­логічних товарів національного виробництва згідно із законодавством України. До товарів, що імпортуються на терито­рію України, застосовується національний режим їх сертифікації.

У разі імпорту товарів, які не мають аналогів в Україні, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюють імпорт, або іноземні суб'єкти зовнішньоекономічної діяль­ності, що здійснюють експорт, повинні подати сертифікат, котрий засвідчує відповідні технічні, фармакологічні, санітар­ні, фітосанітарні, ветеринарні та екологічні характеристики цього товару чинним міжнародним стандартам та вимогам або національним стандартам та вимогам країни, що є провідною в експорті цього товару.

Іноземний суб'єкт господарської діяльності відповідно до цієї норми може подати сертифікати, які засвідчують відповід­ність товарів певним стандартам і вимогам, що діють у країні іноземного експортера в разі якщо Україна уклала міжнародну угоду з відповідною державою про взаємне визнання результа­тів сертифікації товарів¹³⁸.

Відповідно до затвердженого порядку обов'язковій серти­фікації не підлягають товари, що ввозяться:

¹³⁶         Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію та сертифікацію" від10.05.93 ¹ 46-93, ст. 19.

¹³⁷         Там само.

¹³⁸         Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 ¹ 959-XII, ч. 6-8,ст. 18.

•  як дарунок;

•  у режимі тимчасового ввезення (вивезення);

•  як гуманітарна і технічна допомога;

•  як інвестиції до статутного фонду учасників господарськоїдіяльності або на підставі договорів про спільну інвестицій­ну діяльність;

•  для проведення виставок;

•  у режимі реімпорту;

•  на митні ліцензійні склади;

•  у режимі імпорту для подальшого реекспорту.

За загальним правилом отримати сертифікат можна в місце­вому (обласному) центрі сертифікації, метрології та стандарти­зації. Усі витрати на його отримання, враховуючи необхідні аналізи (експертизи), оплачує імпортер товару. Ці витрати доз­волено відносити на собівартість імпортованої продукції¹³⁹.

Підставою для митного оформлення товарів (продукції), що підлягають обов'язковій сертифікації, є сертифікат відповід­ності (або свідоцтво про визнання) товару (продукції) або їхні копії, видані Держстандартом або уповноваженими ним орга­нами сертифікації на конкретну партію товарів (продукції).

У разі відмови уповноваженого органу видати сертифікат відповідності товару (продукції) або свідоцтво про визнання іноземного сертифіката товар (продукція) має бути вивезений за межі України.

Ветеринарний контроль є пропуском через митний кордон України: продуктів тваринного походження, сировини тварин­ного походження, кормів тваринного та рослинного походжен­ня, кормових добавок, штамів мікроорганізмів, засобів захисту тварин, засобів ветеринарної медицини, предметів і матеріалів, що можуть бути носіями збудників інфекційних захворювань тварин, товарів, готових харчових продуктів та ін. вирішується лише після проходження обов'язкового ветеринарного контролю, який проводять фахівці регіональних служб державного ветери­нарного контролю. Законодавчу базу ветеринарного контролю становить контроль України "Про ветеринарну медицину"¹⁴⁰.

¹³⁹ Постанова Верховної Ради України "Про впорядкування ввезення (транзиту) на те­риторію України відходів і вторинної сировини" від 17.11.93 ¹ 3612-ХІІ. ¹⁴⁰Закон України "Про ветеринарну медецину" від 25.06.92 ¹ 2498-XII.

87

Ввезення, вивезення і транзит вантажів, що підлягають обов'язковому ветеринарному контролю, допускається за наяв­ності документів, передбачених міждержавними угодами, та за умови дотримання вимог ветеринарного контролю. Постанова Кабінету Міністрів України "Про заходи запобігання виникнен­ню небезпечних захворювань тварин" від 30.05.96 ¹ 584 зазна­чає, що ввезення може здійснюватися лише за умови:

•  врахування епізоотичного стану країни-експортера;

•  наявності ветеринарного сертифіката країни-експортера;

•  обов'язкового проведення державного ветеринарного кон­тролю на кордоні.

Митне оформлення може бути здійснене лише після закін­чення ветеринарного контролю.

Фітосанітарний контроль запроваджується з метою охоро­ни території України від проникнення через кордон карантин­них та інших небезпечних шкідників, хвороб рослин і бур'янів (карантинні об'єкти), що можуть завдати значних збитків на­родному господарству України.

Ввезення в Україну підкарантинних матеріалів проводить­ся за наявності фітосанітарного сертифіката, що видається державними органами з карантину і захисту рослин країни-експортера, карантинного дозволу на імпорт (транзит), що ви­дається Головною державною інспекцією з карантину рослин Мінсільгосппроду України¹⁴¹.

Товари поділяють на такі категорії:

•  підконтрольні об'єкти — об'єкти, що належать до категоріїпідкарантинних матеріалів та об'єктів і контролюються фа­хівцями державної служби з карантину рослин;

•  підконтрольні матеріали — матеріали, що належать до категоріїпідкарантинних матеріалів та об'єктів і підлягають карантинно­му огляду без супроводження фітосанітарними документами;

•  підкарантинні матеріали — об'єкти і матеріали, що нале­жать до категорії підкарантинних матеріалів та об'єктів,підлягають фітосанітарному контролю на державному кор­доні і супроводжуються фітосанітарними документами.Підконтрольні категорії сертифікації не підлягають, але му­сять проходити огляд фахівців фітосанітарної служби в пунктах

Закон України "Про карантин рослин" від 30.06.93 ¹ 3348-XII.

пропуску через державний кордон України. Усі підконтрольні та підкарантинні товари, що надійшли з-за кордону і пройшли фітосанітарний контроль на прикордонному пропускному пункті, підлягають повторному карантинному огляду, а за не­обхідності і лабораторній експертизі в місці призначення.

Підкарантинні матеріали, що вивозяться за межі України, ма­ють відповідати умовам, передбаченим міжнародними угодами, учасником яких є Україна. Вивезення підкарантинних товарів за межі України провадиться на основі фітосанітарного огляду в суп­роводі фітосанітарного сертифіката на експорт, форму якого вста­новлено міжнародною конвенцією ЕОЗРу, що завіряється три­кутним штампом і видається на кожну транспортну одиницю.

Таким чином, у разі переміщення через митний кордон мате­ріалів та об'єктів, що підлягають фітосанітарному контролю, їх митне оформлення може бути закінчене лише після проведення фітосанітарного контролю, свідченням чого є відповідні відмітки на товаросупровідних, товаротранспортних та інших документах.

Екологічний контроль має на меті гарантування екологічної безпеки при ввезенні (транзиті) на територію України небез­печної для здоров'я населення і навколишнього середовища продукції (наприклад, відходів, вторинної сировини¹⁴² тощо).

Екологічному контролю¹⁴³ підлягають: транспортні засоби, у тому числі літаки, судна, військові кораблі; вантажі, що міс-

144    •                                                          /^          141    •   •    •

тять промислову сировину144 , відходи виробництва145 , хімічні сполуки, брухт¹⁶ та ін.

¹⁴²         Постанова Кабінету Міністрів України "Про здійснення екологічного контролю впунктах пропуску через державний кордон" від 20.03.95 ¹ 198.

¹⁴³         Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку одержаннядозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронен­ня, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промисло­вих відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів" від 20.06.95 ¹440.

1⁴⁴Постанова Кабінету Міністрів України "Про впорядкування контролю за тран­скордонним перевезенням відходів і їх утилізацією / видаленням" від 12.09.97 ¹ 1016.

¹⁴⁵         Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку здійсненняекологічного контролю експортних партій брухту чорних і кольорових металів під­розділами державної екологічної інспекції Міністерства охорони навколишньогоприродного середовища та ядерної безпеки" від 02.07.98 ¹ 999.

¹⁴⁶         Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про поря­док державного контролю за міжнародною передачею товарів військового призна­чення" від 08.12.97 ¹ 1358.

89

Закон України "Про забезпечення санітарного та епідеміоло­гічного благополуччя населення "¹⁴⁷ містить основні положення та вимоги щодо захисту населення від застосування недоброя­кісної продукції, і закладає нормативно-правову базу санітар­но-гігієнічного контролю в Україні.

Також законодавчо передбачено, що сільськогосподарська продукція, яка ввозиться на митну територію України, підля­гає санітарно-епідеміологічному контролю¹⁴⁸.

Державний експортний контроль — комплекс дій, який здій­снюють державні органи з метою забезпечення контролю за міжна­родними передачами озброєння, військової і спеціальної техніки, окремих видів сировини, матеріалів, устаткування і технологій, що можуть бути використані для їх виготовлення, з метою гарантуван­ня національної безпеки і виконання Україною міжнародних зо­бов'язань з нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки та обмеження передач звичайних видів озброєння.

Регулювання експорту, імпорту, транзиту таких видів това­рів, як: вибухові речовини, усі види зброї, боєприпаси, вій­ськова і спеціальна техніка, військове майно, технології обо­ронного призначення, здійснюються урядовою комісією, а безпосередню видачу дозволів покладено на Державну служ­бу експортного контролю¹⁴⁹.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про зовнішньо­економічну діяльність" виключно уповноваженими України як держави, суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності може здійснюватися експорт та імпорт: озброєнь¹⁵⁰, боєпри­пасів, воєнної техніки¹⁵¹ та спеціальних комплектуючих

¹⁴⁷         Закон України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччянаселення" від 22.02.94 ¹ 2004-XII.

¹⁴⁸         Закон України "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарськоїпродукції" від 17.07.97 ¹ 468/97-ВР.

¹⁴⁹         Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення пропорядок контролю  за експортом, імпортом і транзитом товарів, що можуть бутивикористані у створенні хімічної, бактеріологічної (біологічної) та токсичної зброї"від 22.04.97 ¹ 384.

¹⁵⁰         Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про поря­док контролю за експортом, імпортом та транзитом виробів ракетної техніки, а та­кож обладнання, матеріалів і технологій, що використовуються у створені ракетноїзброї" від 27.07.95 ¹ 563.

¹⁵¹           Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок контролю за експортом, ім­портом і транзитом окремих видів виробів, обладнання, програмного забезпеченняі технологій, що можуть використовуватися для створення озброєння, військовоїчи спеціальної техніки" від 22.08.96 ¹ 1005.

90

виробів для їх виробництва¹⁵², вибухових речовин, ядерних матеріалів (враховуючи матеріали у вигляді тепловипромі-нюючих зборок)¹⁵³; технологій, обладнання, установок, спе­ціальних неядерних матеріалів та пов'язаних з ними послуг, джерел іонізуючого випромінювання; інших видів продук­ції, технологій та послуг, що нині використовуються при створенні озброєнь та воєнної техніки¹⁵⁴ або становлять дер­жавну таємницю України; дорогоцінних металів та сплавів, дорогоцінного каміння; наркотичних та психотропних речо­вин; експорт творів мистецтва та предметів старовини з му­зейних фондів України.

Державне регулювання експорту, імпорту алкогольних напоїв і тютюнових виробів регламентується Законом України "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етило­вим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютю­новими виробами" від 19.12.95 ¹ 481/95-ВР.

Контроль за переміщенням наркотиків встановлено Законом України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотроп­них речовин, їх аналогів і прекурсорів" від 15.02.95 № 60/95-ВР. Імпорт та експорт наркотичних засобів, психот­ропних речовин і прекурсорів здійснюється підприємствами за умови отримання в Комітеті з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України сертифіката на кожну окрему операцію.

Контроль за експортом брухту та відходів чорних та ко­льорових металів здійснюється з метою забезпечення вітчиз­няного виробника сировиною, захисту майнових інтересів держави у процесі провадження підприємницької діяльнос­ті, пов'язаної з даною продукцією Постановою Кабінету Мі­ністрів України "Про заходи щодо впорядкування підприєм­ницької діяльності, пов'язаної з брухтом та відходами чор-

Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про поря­док контролю за експортом, імпортом і транзитом товарів, що стосуються ядерної діяльності і можуть бути використані в створенні ядерної зброї" від 12.03.96 ¹ 302.

¹⁵³         Закон України "Про державне оборонне замовлення" від 03.03.99 ¹ 464-XIV; Ука-з Президента України "Про затвердження Положення про Державну службу екс­портного контролю України" від 14.05.97 ¹ 433/97.

¹⁵⁴         Господарський кодекс України від 16.01.03 ¹ 436-ІV, п. 4 ст. 179.

91

них і кольорових металів" від 14.11.97 ¹ 1262 запропонова­но обов'язкову перевірку територіальними органами Дер-жкомстандарту України (оригінал експертного висновку), кожної експортної партії брухту та відходів чорних та кольо­рових металів на відповідність показників брухту тим, що внесено до вантажної митної декларації, зазначено у товаро­супровідній документації та специфікації до експортного контракту, вимогам чинних в Україні нормативних докумен­тів із стандартизації.

Гемологічний контроль передбачається Законом України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і вико­ристання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" від 18.11.97 ¹ 637/97-ВР. Державний гемологічний центр уповноважений проводити незалежну експертизу та контроль за якістю сировини та ви­робів із дорогоцінних каменів, дорогоцінних каменів орга­ногенного утворення та напівдорогоцінних каменів і виро­бів з них.

Внутрішні податки і збори — приховані засоби торгової по­літики, спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпор­тного товару і зменшення, завдяки цьому, його конкурентної спроможності на внутрішньому ринку. Податки, якими обкла­даються здебільшого імпортні товари, надто різноманітні і мо­жуть бути прямими (ПДВ, акциз, податок на продаж) або по­бічними (збори за митне оформлення, реєстрацію і виконан­ня інших формальностей, портові збори).

Залежно від предмета обкладення і мети, що переслідуєть­ся, податки можуть бути експортними й імпортними.

Вартість імпортного товару залежить від ряду параметрів:

•  сьогодні товари, що ввозяться на територію України, завинятком випадків, передбачених законодавством, об­кладаються податком на додану вартість (ПДВ);

•  підакцизні товари обкладаються акцизним збором.Акцизний збір не стягується при реалізації підакцизних то­варів, що експортуються за іноземну валюту. Ставки акцизно­го збору коливаються від 10 до 300 % (до вартості у відпускнихцінах або до митної вартості з врахуванням митних зборів тамита) і залежно від продукції. Ставки внутрішнього акцизу таакцизу на імпортовані товарі не однакові.

92

Акцизним збором, наприклад, обкладаються такі товари: спирт питний та етиловий, лікеро-горілчана продукція, вина та виноматеріали, пиво, коньяк, шоколадні вироби, кава, цу­кор, тютюнові вироби, відеотехніка, кольорові телевізори, легкові та пасажирські автомобілі, ювелірні вироби з дорого­цінних металів, килимові вироби та ін.

ПДВ та акцизний збір сплачуються в національній валюті України і зараховуються до доходу Державного бюджету Укра­їни. ПДВ та акцизний збір сплачуються учасниками зовніш­ньоекономічної діяльності безпосередньо або митними броке­рами одночасно зі сплатою інших митних платежів, тобто до або на момент надання вантажної митної декларації до митно­го оформлення. Товари, за які не були сплачені ПДВ та акциз­ний збір (для підакцизних товарів), оформленню та пропуску митними органами не підлягають.

Від сплати ПДВ звільняються товари, наведені у Класифі­каторі звільнення від сплати ПДВ. Об'єктом обкладання для нарахування акцизного збору на товари, що ввозяться на те­риторію України, є митна вартість товару з урахуванням мит­них зборів та мита.

В ЄС широко застосовують в якості протекціоністського заходу в аграрному секторі особливий різновид імпортного податку: змінні і імпортні збори.

Політика в рамках державних закупок — прихований засіб торгової політики, що вимагає від державних органів і підпри­ємств купувати певні товари тільки у національних підпри­ємств, навіть незважаючи на те, що ці товари можуть бути до­рожчими за імпортні. Найтиповішим поясненням такої полі­тики є вимоги національної безпеки.

Наприклад, американський уряд за законом 1933 р., що от­римав назву "Акт "Купуй американське", платив на 12 % біль­ше, а для оборонних товарів — на 50 % більше американським постачальникам порівняно з іноземними. В західноєвропей­ських країнах, де до недавнього часу засоби зв'язку належали державі, практично не було торгівлі обладнанням зв'язку, ос­кільки від державних підприємств вимагалося купувати це об­ладнання тільки у національних виробників.

Вимога про вміст місцевих компонентів — прихований засіб торгової політики держави, яка законодавчо встановлює час-

93

тку в кінцевому продукті, що повинна бути вироблена націо­нальним виробником, якщо такий продукт призначається для продажу на внутрішньому ринку.

5.4. Фінансові методи торговельної політики

Стимулювання експорту з метою його форсування в умовах загострення конкурентної боротьби може набувати крайніх форм, спрямованих на придушення конкурентів і витіснення їх з ринку.

Найбільш поширеними фінансовими засобами торгової політики є демпінг, субсидії та кредитування.

Демпінг — засіб фінансової нетарифної торгової політики, що полягає у просуванні товару на зовнішній ринок за нижчими експортними цінами, ніж існуючі в цих країнах.

Демпінг може здійснюватися як за рахунок ресурсів окре­мого підприємства, що прагне заволодіти зовнішнім ринком, так і за рахунок державних субсидій експортерам.

В комерційній практиці демпінг може набувати таких форм:

•  спорадичний демпінг (sporadic dumping) — епізодичний (пе­ріодичний, пульсуючий) продаж зайвих запасів товарів назовнішньому ринку за зниженими цінами. Відбувається тоді,коли внутрішні обсяги виробництва товару перевищуютьобсяг внутрішнього ринку і перед підприємством постає ди­лема — або взагалі не використовувати частину виробничихможливостей і не виробляти товар, або виробити товар іпродати його за нижчими, ніж внутрішня, цінами на зовніш­ній ринок;

•  навмисний демпінг (predatory dumping) — тимчасове нав­мисне зниження експортних цін з метою витіснення кон­курентів з ринку з наступним встановлення монопольнихцін. На практиці це може бути експорт товарів за цінаминижчими за ціни внутрішнього ринку або навіть нижчимиза витрати виробництва;

•  постійний демпінг (persistent dumping) — постійний екс­порт товарів за ціною нижчою за справедливу;

•  зворотний демпінг (reverse dumping) — завищення цін наекспорт порівняно з цінами продажу тих самих товарів на

94

внутрішньому ринку. Зустрічається вкрай рідко, зазвичай внаслідок непередбачених різких коливань курсу валют;

• взаємний демпінг (reciprocal dumping) — зустрічна торгів­ля двох країн одним і тим самим товаром за заниженимицінами. Зустрічається також рідко за умов високої моно­полізації внутрішнього ринку певного товару в кожнійз країн.

Питання демпінгу та захисту національного товаро­виробника в Україні передбачені Законами України "Про за­хист національного товаровиробника від демпінгового імпор­ту" від 22.12.98 ¹ 330-XIV та "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну" від 22.12.98 ¹ 332-XIV.

Якщо уряд вважає за необхідне стимулювати експорт наці­ональних виробників, він може в тій або іншій формі надава­ти їм субсидії з бюджету.

Субсидія — грошова виплата, спрямована на підтримку на­ціональних виробників та побічну дискримінацію імпорту.

За характером виплат субсидії поділяють на:

•  прямі — безпосередні виплати експортеру після проведенняним експортної операції на суму різниці його витрат і отри­маного ним прибутку. Прямі субсидії являють собою дотаціївиробнику при його виході на зовнішній ринок. Прикладомпрямого субсидіювання з початку 60-х років є дорогі товарипромислового експорту розвинених країн — кораблі, авіа­ційна техніка тощо. Однак прямі субсидії забороняютьсяСОТ та їх застосування занадто очевидне для торгових парт­нерів, що можуть використати відповідні міри;

•  побічні — приховане дотаціювання експортерів через на­дання пільг по сплаті податків, пільгові умови страхування,позики зі ставками нижчими за ринкову, повернення ім­портних мит та ін.

Субсидії можуть надавати як виробникам товарів, що кон­курують з імпортом, так і виробникам товарів, що експор­туються. Для виробників в обох випадках субсидія є негатив­ним податком, оскільки він виплачується урядом, а не відні­мається з їх прибутку.

Внутрішня (імпортна) субсидія (domestis subsidy) — най­більш замаскований метод фінансової торгової політики та дискримінації проти імпорту, що передбачає бюджетне фі-

95

нансування виробництва всередині країни товарів, що кон­курують з імпортними. Надання таких субсидій веде до збільшення використання товарів-замінників або таких, що заміщають імпортні, бо субсидія означає зменшення видат­ків виробництва, а отже, і зниження цін. Нерідко уряди не тільки субсидують галузі, що конкурують з імпортом, а й нада­ють субсидії експортерам.

Експортна субсидія (export subsidy) — фінансовий нетариф-ний метод торгової політики, що передбачає бюджетні випла­ти національним експортерам, що дозволяє продавати товар іноземним покупцям за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку, і форсувати завдяки цьому експорт. Інакше кажучи, експортна субсидія — це певна сума коштів, яку держава вип­лачує національним виробникам з метою стимулювання екс­порту товарів і послуг.

Питання субсидування в Україні регулюється Законом Ук­раїни "Про захист національного товаровиробника від субси­дованого імпорту" від 22.12.98, ¹ 331-XIV.

Нерідко приховане субсидування експорту здійснюється через експортне кредитування, що можна розглядати як різ­новид субсидування.

Експортне кредитування — метод фінансової нетарифної зовнішньоторговельної політики, що передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними підприємствами.

Експортне кредитування може мати форму:

•  субсидійованих кредитів національним експортерам —кредитів, що видаються державними банками під ставкувідсотка нижчу за ринкову;

•  державних кредитів іноземним імпортерам за обов'язковоїумови закупівлі товарів тільки у підприємств країни, що на­дала такий кредит, так званий зобов'язаний кредит;

•  страхування експортних ризиків національних експорте­рів, що охоплює комерційні ризики (неспроможність ім­портера оплатити постачання) та політичні ризики (неочі-кувані дії уряду, що не дозволять імпортеру виконати своїзобов'язання перед експортером).

Експортні кредити бувають:

• короткостроковими — на термін до 1 року, використову-

96

ються для кредитування експорту споживчих товарів і си­ровини;

•  середньостроковими — на термін від 1 до 5 років, викорис­товуються для кредитування експорту машин та обладнан­ня;

•  довгостроковими — на термін понад 5 років, використову­ються для кредитування експорту інвестиційних товарів тавеликих проектів.

Експортні кредити інколи розглядають як різновид зовніш­ньої допомоги іншим державам. Наприклад, по оцінках МВФ, у 1988—1993 рр. обсяг експортних кредитів потроївся і досяг на 1994 р. близько 400 млрд дол. На експортні кредити припадає п'ята частина усього зовнішнього боргу країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються. Експортне кредиту­вання сконцентроване у невеликій групі країн: 10 країн одер­жують 63 % всіх експортних кредитів. Австрія, ФРН та Нідер­ланди, здійснюють експортне кредитування через приватні компанії. У США в середині 30-х років був спеціально створе­ний Експортно-імпортний банк з метою надання пільгових кредитів американським експортерам і кредитів зарубіжним імпортерам під умову споживання ними американських това­рів. Пільгове кредитування забезпечує приблизно 10 % амери­канського експорту і 45 % експорту Японії, Франції і Великоб­ританії. Значною мірою своїм успіхом на міжнародних ринках корпорація "Боїнг" зобов'язана пільговим кредитам Ексім-банку, за рахунок яких іноземні держави купували її літаки. У 1993 р. країни колишнього СРСР стали в сукупності найбіль­шим одержувачем експортних кредитів у світі — близько 48 % від загального обсягу кредитування, за ними йшли Китай (32 %), Бразилія (22 %), Мексика (21 %). Практично усі двосто­ронні міжурядові кредити, одержувані Росією від іноземних держав, мають зобов'язаний характер, тобто обумовлені за­купівлею певних товарів у країні, що надала їх, і тому можуть розглядатися як форма торгової політики стимулювання екс­порту. Так, практично усі кредити, отримані від США і Кана­ди у 1970—1980 рр., були пов'язані із закупівлею зерна в цих країнах. Розміри субсидіювання через пільгове кредитування розраховують як різницю між процентною ставкою по пільго­вому кредиту і поточною ринковою процентною ставкою.

97

У банківській практиці процентні ставки за експортними кре­дитами зазвичай істотно нижчі за ставки по інших видах кре­дитів і нерідко є предметом погодження між країнами у рам­ках картельних угод. Крім того, існують численні засоби сти­мулювання експорту через експортні кредити, які не підпадають під кількісну оцінку, такі як: перенесення термінів платежів за кредитами на більш пізній період, оплата кредитів у валюті покупця або у формі товарних постачань, державне пільгове страхування експортних кредитів тощо.

РОЗДІЛ 6ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

6.1. Загальнонормативне регулювання господарської відповідальності

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відпові­дальність у видах та формах, передбачених ст. 33 і 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Господар­ським кодексом України, Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України "Про затвердження положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньо­економічної діяльності України та іноземних суб'єктів госпо­дарювання спеціальних санкцій, передбачених ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", іншими за­конами та/або зовнішньоекономічними договорами".

У Господарському кодексі України (розд. V — "Відповідаль­ність за порушення у сфері господарювання") питанням від­повідальності присвячені глави 24 "Загальна відповідальність учасників господарських відносин", 25 "Відшкодування збит­ків у сфері господарювання", 26 "Оперативно-господарські санкції", 27 "Адміністративно-господарські санкції" та 28 "Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства". Відпові­дальність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні передбачена Законами України "Про захист національного товаровиробника від демпінгованого імпорту", "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про зовнішньоекономічну діяльність" (у розд. VI (ст. 33 та 37) та іншими нормативно-правовими актами.

Щодо загальних понять господарської відповідальності, то вони вивітлюються у Господарському кодексі України. Зокрема, у ст. 216 "Господарсько-правова відповідальність

99

учасників господарських відносин” зазначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову від­повідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господар­ським кодексом України, іншими законами та договором. Законодавець підкреслює, що застосування господарських санкцій має гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкоду­вання збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідаль­ність, згідно з Господарським кодексом України, базується на принципах, відповідно до яких:

•  потерпіла сторона має право на відшкодування збитків не­залежно від того, чи є застереження про це в договорі;

•  виробник (продавець), якщо законом передбачена відпові­дальність, відповідає за недоброякісність продукції неза­лежно від того, чи є застереження про це в договорі;

•  сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а та­кож відшкодування збитків не звільняють правопорушникабез згоди другої сторони від виконання прийнятих зо­бов'язань у натурі;

•  у господарському договорі неприпустимі застереження що­до виключення або обмеження відповідальності виробника(продавця) продукції.

Передбачені господарські санкції як правовий засіб відпо­відальності у сфері господарювання визначаються як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в ре­зультаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкоду­вання збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення гос­подарської діяльності застосовуються адміністративно-гос­подарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські сан-

100

кції — уповноваженими органами державної влади або орга­нами місцевого самоврядування.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфе­рі господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зо­бов'язання чи порушення правил здійснення господарської ді­яльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, госпо­дарюючий суб'єкт за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідво­ротних обставин за певних умов здійснення господарської ді­яльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, пору­шення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсут­ність у боржника необхідних коштів.

У законі (ст. 219 Господарського кодексу України) передба­чено межі господарсько-правової відповідальності, зменшен­ня її розміру та звільнення від відповідальності. Зокрема, за невиконання або неналежного виконання господарських зо­бов'язань чи за порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на пра­ві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено законодавством. Засновники суб'єкта господа­рювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими доку­ментами про створення цього суб'єкта. Якщо правопорушен­ню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальнос­ті або звільнити відповідача від відповідальності. Сторони зо­бов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звіль­нення їх від господарської відповідальності у випадках пору­шення зобов'язання через певні обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

101