Розділи

ТЕМА 24. Просте речення.

За структурою речення поділяються на прості й складні.

Просте речення має один граматичний (предикативний) центр.

Прості речення можуть бути двоскладними й односкладними, непоширеними й поширеними, повними й неповними.

Прості двоскладні речення мають підмет і присудок або групу підмета й групу присудка. Легкий ранковий туманець клубочився над річкою. Група підмета – Легкий ранковий туманець. Група присудка – клубочився над річкою.

Односкладні речення мають тільки один головний член речення: або підмет, або присудок. Вечір. Вечоріє. Треба відпочити. Ваше доручення виконано.

Непоширеним називається речення, що складається тільки з головних членів. Стемніло. Світає. Ніч. Зійшло сонце. Зазеленіла трава.

Поширеними є речення, в яких поряд з головними є і другорядні члени речення. Треба гарно відпочити перед наступним робочим тижнем. На галявині зазеленіла трава. Надворі світає. Травнева ніч.

Повним називається речення, в якому наявні всі члени, необхідні для даної структури. Наприклад, для називного речення – підмет, для двоскладного – підмет і присудок, для односкладних безособових – присудок тощо.

Неповним є речення, в якому пропущений формально необхідний член речення, але він легко виявляється в контексті або підказується в ситуації мовлення. Наприклад: Вулицею йшла моя мама. Поруч з нею – бабуся й сестра.

Структура двоскладного речення передбачає групу підмета й групу присудка. Можуть бути також другорядні члени речення. Членами речення є частини мови в певній синтаксичній функції. Частини мови – категорії морфологічні, а члени речення – синтаксичні. Синтаксичні функції частин мови виявляються в структурі речення.. Одна й та ж частина мови в різних реченнях може виконувати різну синтаксичну роль. Наприклад: Мені не важко вчитися. Вчитися – моє головне завдання. У мене є бажання вчитися(означення).

Підмет – це головний член речення, який означає істоту, предмет, явище, поняття, ознаку або дію яких називає присудок: Хотіла б я піснею стати. Весна прийшла. Поранений важко опустився на стілець.

Присудок – це головний член речення, який означає дію, стан, якість, властивість, ознаку предмета, істоти, явища, поняття, названого підметом.

Головні члени речення пояснюються, доповнюються залежними від них другорядними членами речення. Другорядні члени речення теж можуть пояснюватися іншими другорядними членами.

Другорядні члени речення (означення, обставини, додатки) розрізняються своєю синтаксичною роллю в реченні.

Означення – це другорядний член речення, виражений найчастіше прикметником дієприкметником, займенником, числівником, синтаксично залежний від іменника або іншої субстантивованої форми. У ролі означень можуть бути й інші частини мови.

Додаток – це керований другорядний член речення, синтаксично залежний від керуючої дієслівної чи недієслівної форми, що вимагає відповіді на питання непрямого відмінка.

Обставина – це другорядний член речення, виражений прислівником, дієприслівником, інфінітивом, іменною формою, що синтаксично залежить від дієслівної, прикметникової або прислівникової форми.

Способи вираження підмета

Підмет може бути виражений одним словом, і такий підмет називається простим. Найчастіше – це іменник у називному відмінку: Поїзд прибуває на першу платформу.

Проте досить часто для вираження підмета використовуються займенники: Ми всі підтримали пропозицію піти в похід.

Також підметом може бути субстантивована будь-яка частина мови: Черговий повідомив про стан справ. Ні наші „за”, ні „проти” не вирішували проблеми. Голосне „Ура!” прокотилося узліссям.

Підмет може виражатися числівником чи інфінітивом: Три – непарне число. Витися ніколи не пізно.

Складений підмет виражається словосполученням. Це можуть бути синтаксично або лексично нерозкладні словосполучення:

1. складні географічні, астрономічні, назви, назви установ, організацій тощо: Східносибірська височина, Велика Ведмедиця, Верховна Рада.

2. сполучення іменника в називному відмінку з іменником в орудному відмінку з прийменником: Брат з братом ворогами стали.

3. сполучення іменників зі значенням сукупності: Зграя вовків напала на оленя.

4. сполучення числівника з іменником: Двоє лелечат вчилися літати.

5. сполучення іменника або числівника чи займенника у називному відмінку з іменником (займенником) в родовому з прийменником: Кожен з нас чітко усвідомлював кінцеву мету цієї роботи.

6. підмет може бути виражений цілим реченням: „Поховайте та вставайте, кайдани порвіте...” стало закликом до боротьби для багатьох поколінь.

Способи вираження присудка

Присудки є дієслівні й іменні.

Дієслівні присудки можуть бути простими й складеними. Іменні – тільки складеними.

Простий дієслівний присудок виражається дієсловом у формі дійсного, умовного чи наказового способу.

Складений дієслівний присудок утворюється з двох дієслів: дієслова-зв’язки в особовій формі + інфінітив.

Складений іменний присудок складається з дієслівної зв’язки + іменна частина. Часто дієслово-зв’язка в теперішньому часі ( є) опускається.

Присудок може бути виражений двома чи кількома повнозначними частинами мови. Такий присудок називається складним.

Простий дієслівний присудок: Буде світити сонце, буде шуміти вітер.

Написав би ти листа матері. Заходьте всі до хати. Давайте заспіваємо дружно. Накивав п’ятами ваш гість.

Складений дієслівний присудок: Листя з дерев почало осипатися. Ми вирішили пропустити це переповнений трамвай. Він мав бажання поїхати ще до міста.

Складений іменний присудок: Я тільки колосок на великому полі народному. Хлопець виявився тільки заспівувачем, а там були ще й хористи. Зима стояла суха, морозна, вітряна. Поля лежали покриті снігом.

Складний присудок: Ніхто мене не може примусити виконувати цю роботу. Дівчина була готова заплакати.

ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ

Односкладними називаються речення, в яких є тільки один головний член – підмет або присудок – , який сам чи з другорядними членами речення несе ознаки речення.

Односкладні речення можуть бути поширеними й непоширеними. Головні члени речення в односкладних реченнях можуть бути однорідними.

За значенням, граматичною формою головного члена речення односкладні речення поділяються на такі групи:

· означено-особові;

· неозначено-особові;

· узагальнено-особові;

· безособові;

· інфінітивні;

· називні (номінативні).

Означено-особові речення мають головний член речення присудок, виражений дієсловом у формі 1 чи 2 особи теперішнього або майбутнього часу, що вказує на певну особу: Іду собі поволеньки та гадку гадаю.

Означено-особові речення найближчі до двоскладних, оскільки закінченням дієслова підказується суб’єкт дії.

Неозначено-особовими називаються такі речення, в яких головний член речення – присудок – виражений формою 3 особи множини минулого часу і означає дію, виконувану невизначеним суб’єктом (хтось вони). Поділять тебе, земле, ой поділять. Кажіть, нехай виходять з приміщення.

Узагальнено-особовими називаються речення, головний член яких виражений дієсловом другої особи однини теперішнього чи майбутнього часу (іноді й іншими особовими формами), а дія, яку він означає, мислиться узагальнено: Від своєї долі не втечеш. Від добра добра не шукають. Не питай старого, а бувалого.

Узагальнено-особові речення найчастіше зустрічаються в усній народній творчості (прислів’я).

 Безособовими називаються такі односкладні речення, в яких головний член речення означає процес або стан безвідносно до особи (суб’єкта): Кругом гуло, шуміло, вило. Навколо було тихо. Надворі стало темно. Світає. Споночіло. Тихо, холодно й морозно в лісі

Інфінітивними називаються речення, в яких головний член виражений інфінітивом, самостійним у смисловому відношенні: Не злічити імен героїв, які прославили Батьківщину. Нас не скорити бурям й негодам. Відпочити б з дороги.

Номінативними називаються речення, головний член яких виражений іменником (або займенником чи числівником) у називному відмінку. Вечір. Буряки...Капуста... Картоплі... По межах – соняшники. Ось вони, наші предки.

Тема 24. 1. Види й напрями ускладнення

структури простого речення.

 Просте речення може ускладнюватися однорідними членами речення, звертаннями, вставними словами, словосполученнями, реченнями, відокремленими членами речення.

 Окремі явища ускладнень потребують особливої уваги. Так, наприклад, слід звернути увагу на розділові знаки при ускладненні речення однорідними чи неоднорідними означеннями, виділення на письмі звертань, вставних конструкцій, прикладок , означень, додатків, дієприслівникових зворотів тощо.

 Найбільше труднощів становить ряд однорідних чи неоднорідних означень, де розділовий знак – кома – не завжди ставиться відповідно до правил. Див. тему 25.

 Додаткових пояснень вимагає ускладнення дієприслівниковим зворотом, адже іноді зворот виконує в реченні роль обставини способу дії, а значить, не виділяється комою. Див. тему 26.

 Виникають помилки при відокремленні порівняльних зворотів, особливо тоді, коли вони виконують функцію обставини. Див. тему 26.

 Такі види ускладнень, як відокремлення, вставні слова, достатньо висвітлені в шкільних підручниках. Для доповнення знань щодо вживання розділових знаків треба використовувати довідники чи практикуми з „Українського правопису”.

Тема 24. 2. Тире в простому неускладненому реченні.

Тире ставиться між підметом і присудком,

· коли присудок – іменник або кількісний числівник у називному відмінку: Київ – столиця України. Три плюс два – п’ять;

· коли один з цих головних членів або й обидва є інфінітивом: Життя прожити – не поле перейти. Малювати – моє покликання;

· перед ЦЕ, ОСЬ, ОЦЕ, ТО, ЦЕ Є, ЦЕ ЗНАЧИТЬ: Любити Україну – це найперше захистити її. Сміле слово – то наші гармати. Фрам – це значить „вперед”, а попереду буду я.

· на місці пропущеного члена речення, найчастіше – присудка: Попереду йшли медалісти, за ними – увесь наш випускний клас.

Про інші випадки тире в простому реченні (при однорідних членах, при відокремленні чи вставних словах) див. наступні лекції.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52  Наверх ↑

Кращі книги