Тема 12. 1. Категорії роду, числа, відмінка іменників.

Іменникам властиві граматичні категорії роду, числа та відмінка. Категорія роду в слов’янських мовах відома здавна. Ще на індоєвропейському ґрунті виділилися чоловічий і жіночий рід, що було пов’язано з позамовним поділом на статі. Середній рід виник на основі іменників — назв неживих предметів. Отже, рід з’явився на основі поділу іменників на істоти й неживі предмети (неістоти).

Категорія роду вважається лексико-граматичною, бо, крім граматичних ознак, враховуються ще й семантичні (поділ на статі, за віком): дід баба, син дочка, качка каченя. Навіть у назвах людей за професією, родом занять, національною належністю розрізняється рід, переважно чоловічий і жіночий. Тут помітну роль відіграють морфологічні показники — суфікси із закінченнями: студент студентка, робітник робітниця, кореспондент кореспондентка, киянин киянка, лікар лікарка, узбек узбечка. У назвах свійських тварин, як і людей, рід також розрізняється і лексично, і граматично: корова бик, півень курка, голуб голубка.

 Назви диких тварин, особливо дрібних, мають рід, що вирізняється тільки за граматичними показниками: жайворонок, метелик, муха, гусениця, риба, мурашка.

У назвах неістот беруться до уваги граматичні ознаки — форми називного, родового й орудного відмінків однини: сосна сосни сосною, дуб дуба дубом, відро відра відром.

Назви абстрактних понять, малих за віком істот та інших конкретних предметів охоплює переважно середній рід: знання, життя, гусеня, теля, вікно, відро, море, озеро.

Граматичне значення чоловічого, жіночого та середнього роду визначається за основним показником — закінченням називного відмінка однини та інших відмінків — родового, орудного.

1. Для іменників чоловічого роду таким показником є нульове закінчення з основою на твердий і рідше на м’який приголосний: степ, двір, шлях, стіл, дощ, ключ, гай, кінь, окунь, приятель, хлопець.

2. Окремо виділяються іменники чоловічого роду з закінченням (-я), -о, -е: батько, Дніпро, Петро, Микола, суддя, Ілля, вовчище, котище.

3. Іменники жіночого роду мають закінчення -а (-я) (калина, вода, земля, армія, Галина, Надія, Наталя).

4. До жіночого роду належать також іменники з нульовим закінченням (зустріч, подорож:, путь, сіль, галузь, більшість, крайність).

5. Іменники середнього роду в називному відмінку однини закінчуються на -о, -е, -я: село, болото, горе, поле, знання, покриття, ім’я, лоша, дитя, весілля, учнівство, пасовисько, полотнище, знамено.

6. Іменники так званого спільного роду в контексті бувають лише одного якогось роду — чоловічого або жіночого. До них належать іменники з закінченням на -а: базіка, трудяга, нечепура, служака, листоноша, бідолаха, приблуда, плакса, причепа, недоторка та ін. У цьому разі рід визначається за синтаксичним зв’язком іменника з іншими словами — за допомогою форм прикметників, займенників, дієслів, тобто контекстуального оточення: страшна потвора, добрий трудяга, прибув листоноша.

7. У невідмінюваних (ініціальних, буквених) абревіатурах рід визначається за основним словом: відомий ХТЗ, Київська ГЕС, дивовижний НЛО. У звукових (відмінюваних) абревіатурах рід визначається граматично: КрАЗ КрАЗа КрАЗові, КрАЗ — КрАЗом — на КРАЗІ; ТУМ ТУМу — ТУМові, ГУМ— ТУМом у ТУ Мі. Так само чоловічого роду іменники ВАК, ДЕК, НОП, вуз, загс.

8. У невідмінюваних звукових абревіатурах рід також установлюється за стрижневим словом: облвно повідомив, Шевченківський райвно.

9. Невідмінювані іменники, до яких належать слова іншомовного походження з основою на (з попереднім голосним основи -о, -у, -є, -і, -ю, як назви неживих предметів належать до середнього роду: цікаве амплуа, широке панно, смачне рагу, густе пюре, велике фойє, чорне таксі, вдале інтерв’ю.

10. До чоловічого роду належать іменники — назви тварин: жвавий кенгуру, маленький поні, волохатий шимпанзе.

11. Назви осіб чоловічої статі належать до іменників чоловічого роду: аташе, мосьє, Гейне, Гойя, Дюма, Золя.

12. Назви осіб жіночої статі — до жіночого роду: міс, леді, мадам, Зеґерс, Ожешко.

13. До невідмінюваних зараховуються й українські жіночі прізвища з основою на приголосний та -о: Віра Луценко, Ніна Сагайдак, Алла Мазур, Оксана Гайдай.

14. Власні географічні назви належать до того роду, який має родова назва: зелене Тбілісі, високогірна Перу, глибоке Онтаріо, промислове Баку, південне Туапсе.

15. Спостерігається хитання в граматичному роді іменників сусід — сусіда, зал — зала, змій — змія, птах — птаха, парасоль — парасоля, плацкарт — плацкарта, свердел — свердло, округ — округа, верховод — верховода.

16. Переважно чоловічого роду іменники собака, друзяка, коняка, звірюка.

17. У середньому або чоловічому роді вживаються іменники забудько, ледащо, незнайко, громило, здоровило, хлопчисько.

18. То в жіночому роді, то в чоловічому бувають іменники купіль, харч, проділ (проділь).

19. Іменник біль у чоловічому й жіночому роді розрізняється за значенням. Біль (страждання) чоловічого роду:

20. Іменник біль у жіночому роді виражає опредмечену ознаку (білість).

КАТЕГОРІЯ ЧИСЛА

Категорія числа є лексико-граматичною: предметність іменника виражається в різному кількісному визначенні — один із класу предметів чи багато однорідних предметів: дорога дороги, газета газети, гай гаї, надія надії, народ народи, цивілізація цивілізації, око очі, озеро озера, лоша лошата, плем’я племена.

Число іменників вказує на кількісний вияв того, що позначається самим іменником. Форма однини вказує на один предмет, а форма множини – на будь-яку кількість предметів, починаючи з двох.

Така кількісна співвіднесеність в іменниках виражається формами однини і множини. Іменників цієї групи в мові найбільше. Причому форма множини означає не механічно збільшене значення форм однини, а невизначену й узагальнену множинність.

Іменники, в яких не виявляються ознаки обчислюваності, мають або лише однину, або множину.

Іменники, які вживаються тільки в однині, охоплюють слова

· з абстрактним значенням (мудрість, щастя, журба, смерть, істина, правда, страх),

· збірні іменники (начальство, худоба, лицарство, ректорат, ганчір’я),

· речовинні (сметана, вугілля, кисень, цукор, молоко, свинець, сатин),

· власні назви (Полтава, Ірпінь, Балатон, Михайло, Людмила, «Літературна Україна»).

 Ці іменники характеризує те, що вони можуть мати форми множини з погляду граматичного, але в мовній практиці їх немає потреби уявляти в будь-якій кількості. З відповідною стилістичною настановою їх зрідка використовують поети, прозаїки й журналісти: «Коло мого двору дві тополі. Коло твого двору дві журби» (пісня).

Множинні іменники охоплюють назви предметів,

· які у своїй будові мають парні частини: ножиці, сани, ворота, окуляри, двері, обценьки, терези, лапки, штани, дужки;

· деякі збірні: надра, копалини, гроші;

· речовинні назви: вершки, консерви;

· назви часових та пов’язаних з ними понять: приморозки, сутінки, обжинки, входини, роковини;

· назви дій, процесів: пустощі, походеньки, заробітки, дебати, смішки;

· назви ігор: шахи, шашки, піжмурк;

· назви абстрактних понять: ресурси, заздрощі, хвастощі, ревнощі, радощі, прикрощі;

· деякі власні назви: Чернівці, Ярмолинці, Суми, Піренеї, Карпати, Кордильєри.

Множинні іменники цього типу в сучасній українській мові майже не утворюються. Досить часто вживаються множинні іменники прикметникового походження: зернові, бобові, ярові, колоскові, остюкові, озимі, цитрусові.

КАТЕГОРІЯ ВІДМІНКА

Категорія відмінка іменника суто граматична. Відмінкові форми виступають засобами зв’язку іменників з іншими словами. У сучасній українській мові сім відмінків:

Називний — хто? що?

Родовий — кого? чого?

Давальний — кому? чому?

Знахідний — кого? що?

Орудний — ким? чим?

Місцевий — на кому? на чому?

Кличний — хто? що?

Кожний відмінок становить єдність форми і значення. Під значенням відмінків розуміється такий конструктивний елемент, який унаслідок взаємовідношень між явищами об’єктивної дійсності виявляє узагальнені синтаксичні функції в поєднанні зі значеннями словосполучень.

Називний відмінок — прямий. Інші — непрямі.

Вони вживаються з прийменниками або без них. Термін прямий пояснює незалежність вживання іменника від його зв’язку з іншими словами, непрямі — синтаксичну залежність від інших слів.

Називний відмінок виступає

· підметом, який може бути найчастіше суб’єктом у реченні: А Рось кипіла в кам’яному ложі (Л. Костенко).

· У пасивних конструкціях уживається як об’єкт (Туман розгонився вітрами по долині),

· може виступати як іменна частина складеного присудка (Слава зрадлива річ)

· як головний член називного речення Заслання, самота, солдатчина.. — Л. Костенко).

Родовий відмінок означає

· належність особі чи предметові: батько Миколи, вечір Шевченка, властивість цементу;

· об’єктні відношення — об’єкт дії (не дістав паперу);

· частину від цілого або його неповноту (налити води, купити цукру, привезти піску, центнер пшениці, цех заводу);

· обставинні значення — дат (1990 року),

· просторові відношення (наблизились до ставу),

· часові (протягом тижня),

· причинові (крикнув з переляку).

Давальний відмінок означає

· особу або предмет, для яких або у зв’язку з якими відбувається дія (служіння народові, привіт другові, пригадалося матері ),

· належність, стосунок, спрямування (пам’ятник Іванові Франку, присвята Лесі Українці),

· суб’єкт дії в безособовому реченні («Кому-кому, а Собаці тільки цього й треба було! Швиденько напився з калюжі води і рвонув

· обставинні відношення, якщо вживається з похідними (і тільки!) прийменниками (всупереч негоді, наперекір усім, завдяки випадку).

Знахідний відмінок має насамперед об’єктне значення: передплатити пресу, вимкнути світло, купити дозиметр. Це прямий додаток при перехідних дієсловах. Він уживається завжди без прийменника. Прийменникові конструкції означають простір як напрямок руху (в’їхати в ліс, стріляти в небо), об’єкт (дбати про дітей, кинути об землю).

В орудного відмінка строкаті семантичні відношення:

· об’єктні – означають знаряддя, засіб дії (копати лопатою, міряти метром, ділитися успіхом),

· обставинні (їхати дорогою, плисти морем, наступати лавиною, повернутися перед обідом),

· порівняльні (лине ластівкою, квилить чайкою, дивиться вовком);

· можуть означати співучасника діяча (батько з дочкою, комбайн з трактором, мати з немовлям),

· об’єктну й означальну характеристику (розмовляти з товаришем, дівчина з квітами, ніс картоплею);

· виступати іменною частиною складеного присудка (стати парубком, зробитися хмаркою, бути моряком),

· бути суб’єктом в односкладних реченнях (гуртожиток заселено студентами).

Місцевий відмінок завжди вживається з прийменником: лежати на траві, прийти о сьомій годині, блукати в лісі, людина при достатках, купатися в (у) річці

Найважливіші значення місцевого відмінка

· обставинні (ходити по березі, говорити по щирості);

· об’єктні (кохатися в мистецтві, переконати у правильності доведення, грати на почуттях, одержати по книжці);

· знаряддя дії (грати на баяні, шити на машинці, роздрукувати на принтері);

· рідше вживаються означальні відношення: баба по матері, товариство по духу, однодумці по боротьбі.

Кличний відмінок виражає звертання до особи чи істоти взагалі: мамо, брате, Микито, Даниле, Маріє, Галю, Олено, кицю, конику, лисичко, вовче, Галино Гордіївно, Сергію Дмитровичу.

Крім того, в художній літературі та публіцистиці й особливо у фольклорі це можуть бути іменники з предметним та абстрактним значенням:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52  Наверх ↑