Тема 13.2. Творення і правопис присвійних прикметників.

Присвійні прикметники вказують на ознаку предмета за належністю його якійсь живій істоті, а отже й утворюються, як правило, від іменників — назв живих істот. Для присвійних прикметників характерні свої словотворчі суфікси: -ин, -їн (сестрин, Настин, Маріїн), -ів, -їв (у відкритих складах -ев, -єв, -ов): Іванів, Василева, танталові муки, авгієві стайні; суфікс -ськ, якщо прикметник означає належність (батьківське подвір'я); цей же прикметник є якісним в іншому значенні: батьківське ставлення.

Прикметники, які можуть передавати значення присвійності та відношення, називаються присвійно-відносними, пор.: шевченківські рядки і Шевченківські читання, материнське поле і материнське ставлення, норковий хвіст — норкова шапка.

Такі прикметники утворюються за допомогою різних суфіксів: -ськ- (-цьк-): учительські книги —учительські збори, суфікса -ськ- та інтерфіксів -й- (-їв-), -ин- (-ЇН-), що передують суфіксові -ськ-, наприклад: дідівський, комбайнерівський, Андріївський, материнський.

Для присвійно-відносних прикметників характерні також суфікси -ач-, -яч-, -оч- від назв людей чи тварин (хлопчачий, дитячий, телячий, гусячий, дівочий), а також закінчення -ий (ворожий, отчий, вовчий).

Присвійно-відносні прикметники відрізняються від власне присвійних більшою узагальненістю значення (пор.: батькова порада і батьківська порада, учителева газета і учительська газета, зайцеві вуха і заячі вуха), характеризуються складнішою семантикою, багатозначністю, здатністю створювати фразеологізми (гусячі лапки, Чумацький Шлях, вовча ягода, ведмежі вушка).

Деякі прикметники з названих семантичних груп уживаються лише в стійких словосполученнях: вороний кінь, знахідний відмінок, карі очі.

Основним джерелом творення нових прикметників є самі прикметники, іменники, дієслова і зрідка прислівники (дніпровський — придніпровський, вода — водянистий, посивіти — посивілий, щодня — щоденний, торік — торішній).

Присвійні прикметники творяться в основному від основ іменників, що є назвами людей чи тварин, взагалі живих істот, за допомогою ряду суфіксів. Серед них можна виділити такі: -ин-, -ш-, перед якими кінцеві голосні основи іменника г, к, х чергуються з ж, ч, ш( Тетяна — Тетянин, мати — материн, подруга — подружин, Інга — Інжин, дочка— доччин, сваха — свашин, Софія — Софіїн; -ів-, -во-, -ев- (батько — батьків — батькова, друкар — друкарів —друкарева, Іван—Іванів, Василь — Василів — Василева, -їв-, -єв- (Андрій —Андріїв — Андрієва).

Нульовий суфікс на місці колишнього суфікса -Й використовується при утворенні прикметників від іменників, що є назвами тварин. При цьому перед нульовим суфіксом відбувається чергування звуків к — ч (вовк — вовчий), д — ж (ведмідь — ведмежий), ц — ч (заєць — заячий). У цьому ж випадку використовуються суфікси -ач-, -яч-, -ин-, -їн-( кріль — кролячий, миша — мишачий, орел — орлиний, соловей — солов'їний), -ов-, -ев- (моржевий, тюленевий).

Від іменника МАТИ присвійний прикметник МАТЕРИИН, а від слова МАМА – МАМИН.

Вживання -ів, -ов- та ів, -ев- залежить від групи прикметників: -ів-, -ов- характерне для прикметників, утворених від іменників твердої групи: Тарасів, батьків, Тарасова, батькова.

-ев- пишемо в прикметниках, утворених від іменників м’якої та мішаної груп: лікарів, лікарева, кобзарів, кобзарева.