Тема 11. Загальна характеристика частин мови.
Частини мови —це лексико-граматичні розряди (класи, групи, категорії) слів, які характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними категоріями, основними синтаксичними функціями і засобами словотворення.
Лексико-граматичними ці розряди називаються тому, що слова кожної окремої частини мови характеризуються такими специфічними лексичними й граматичними ознаками, які не виділяються або неповно виявляються в інших частинах мови.
Наприклад, тільки числівники означають кількість, тільки за допомогою частки б (би) можна утворити умовний спосіб дієслова тощо.
Критерії визначення частин мови включають в себе лексичні, граматичні та словотворчі ознаки. Ці критерії не охоплюють повністю прикметника та числівника, службових слів.
В основу поділу слів за частинами мови покладено такі основні принципи:
· Смисловий (семантичний, лексичний). Характер лексичного значення слова чи відсутність такого значення. Тобто, що означає слово: предмет, дію, ознаку, кількість, стан тощо.
· Морфологічний. Враховує своєрідність граматичної (морфологічної) форми слова, носієм яких значень воно виступає: змінюваним чи незмінюваним є це слово, за якими категоріями змінюється (рід, число, відмінок, особа, час, спосіб та под.), які форми закінчень властиві певному слову в певній граматичній формі.
· Синтаксичний. Цей принцип враховує синтаксичні функції слова: яким членом речення може виступати певне слово найчастіше.
· Словотворчий. До уваги беруться специфічні для певної групи слів словотворчі афікси (суфікси й префікси),
Для правильного визначення приналежності певного слова до певної частини мови найголовнішими є семантичний та морфологічний принципи.
Ще з часів античної Греції, серед частин мови центральне місце відводиться іменникові та дієслову. «За семантичною окресленістю, центральними формально-синтаксичними позиціями в реченні, а також розвиненою сукупністю морфологічних категорій і парадигм,— пише І. Р. Вихованець,— дієслову й іменникові належить центральне місце в граматичній структурі української мови». Прикметник та прислівник вважаються периферійними частинами мови, а займенник, числівник іноді виводяться за межі частин мови. Проте всі ці розряди слів у сучасному мовознавстві умовно називаються самостійними частинами мови або повнозначними словами.
Прийменники, сполучники, частки і зв’язки позбавлені рис, якими володіють частини мови. Вони називаються службовими словами, або службовими частинами мови, які мають суто синтаксичне призначення. Вони позбавлені самостійної номінативної функції. Лексичне і граматичне значення у них не розрізняється. Будь-які відношення службові частини мови мови виражати не можуть самі по собі, а лише у зв’язку з повнозначними словами або синтаксичними конструкціями: брат і сестра, хоч би не запізнитися, були задоволені.
Окремо виділяється вигук: він не належить ні до слів, ні до морфем, а відноситься до всього речення.
Система частин мови складається з
· шести самостійних (повнозначних) частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник;
· трьох службових, або неповнозначних частин мови: прийменник, сполучник, частка;
· вигуків – окрема частина мови.
Отже, всіх частин мови в українській мові 10.
ГРАМАТИЧНА КАТЕГОРІЯ. ГРАМАТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ.
ГРАМАТИЧНА ФОРМА
Якщо лексичне значення слова виражається усією його формою, то граматичне — лише частиною звукового комплексу, тобто граматичною формою. Отже, граматична форма слова — це засіб вираження граматичного значення, показник граматичних значень.
Найчастіше виражає одне граматичне значення або й кілька якась одна морфема, наприклад: закінчення -И- в іменника: це може бути і родовий відмінок однини (дороги), і називний множини (батьки, дороги), а закінчення -І- виражає і родовий однини (землі), й давальний та місцевий однини, називний та знахідний множини (землі), тобто є омонімічним для кількох відмінків.
Показником граматичного значення може виступати наголос (го′лови — голови′, пізна′ю — пізнаю′, ви′бігати — вибіга′ти). Наголос диференціює слова з різними граматичними значеннями, бо звучанням вони однакові.
Засобом вираження граматичного значення іноді виступають різні службові слова, найчастіше прийменники, частки: через ліс, на руці, без долі, пішов би, пішла б, пішло б, пішли б.
Якщо ми зіставимо кілька слів між собою в одному якомусь відношенні, то виявимо, що граматичне значення має ще кілька однорідних значень (однина — множина, чоловічий—жіночий — середній рід, доконаний — недоконаний вид та інші), на що вказують граматичні форми слів, однотипні для багатьох із них. Однотипність вияву предметів і явищ у граматиці передається ще більш узагальнено, ніж у лексиці. І хоч граматичне значення тісно поєднується з лексичним, однак у нього інша роль — надавати думці мовного оформлення.
Отже, граматичним значенням називається таке абстраговане поняття, яке оформляє лексичне значення слова й виражає різні його відношення за допомогою граматичної форми. Наприклад, кількісну характеристику між предметами і явищами відображеної дійсності виявляємо в однині і множині граматичної категорії числа, якісна — виражається чоловічим, жіночим та середнім родом у граматичній категорії роду, однотипні відношення до інших предметів та явищ знаходять вираження у граматичних значеннях відмінка.
Граматичні значення внаслідок зіставлення, протиставлення, взаємовідношення, якщо вони однорідні, становлять собою єдність своїх складників. Так утворюється граматична категорія — одне з найабстрактніших понять.
Граматична категорія своїх показників не має, вона виявляється через граматичні значення, які визначаються за допомогою своїх засобів вираження — граматичних форм. Отже, граматичні категорії — це найбільш узагальнені поняття, які об’єднують однорідні граматичні значення, виражені різними мовними засобами. Так, однина і множина становлять категорію числа, недоконаний і доконаний вид — категорію виду, дійсний, умовний і наказовий способи — категорію способу і т. д.
Граматичні категорії своїм обсягом не однакові.
· Категорія числа охоплює багато частин мови (іменник, прикметник, займенник, дієслово).
· Так само багатьом частинам мови властива категорія роду.
· Категорії часу, способу властиві тільки дієсловам, що пояснюється самим виявом предметів і явищ. Роль їхня також різна.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 Наверх ↑