Тема 15. займенник. Відмінювання та правопис

Займенник — це самостійна частина мови, яка не називає предмети, їх ознаки і кількість, а лише вказує на них, напр.: Поезія — це, як правило, нуртування душі, кипіння пристрастей, гра почуттів... Чи може, чи повинна вона бути іншою — такою, де верх над емоціями бере розсудливість, мисль?. У другому реченні займенник вона не називає, а вказує на предмет, названий у першому реченні, — поезію. Займенник такою вказує на ознаку цього ж предмета (поезії), зміст якої розкривається підрядним реченням (де верх над емоціями бере розсудливість, мисль).

Конкретне значення займенника змінюється залежно від суб'єкта, ситуації, як у наведеному прикладі. Отже, виділення займенника як частини мови ґрунтується на особливій його семантиці — високій узагальненості значення. Так, займенник він може означати особу і будь-який предмет, хто— будь-яку особу .(одну чи декілька), який — може вказувати на якість чи властивість особи або предмета, стільки — на кількість осіб чи предметів. Тобто займенникам властиві узагальнено-предметні, узагальнено-якісні і узагальнено-кількісні значення, які конкретизуються лише в контексті.

Займенники відмінюються, хоча кожен розряд і навіть переважна більшість окремих займенників має свої особливості відмінювання (для особових займенників характерний суплетивізм —я, мене, мені; наявність безприйменникових та прийменникових рядів відмінкових форм — його, до нього; відсутність у зворотного займенника себе форми називного відмінка тощо).

Порівняно з іншими частинами мови участь займенника в творенні інших слів мови обмежена. Лише окремі займенники, наприклад, сам, себе, що творять ряди інших частин мови типу самобутній, самовар, самотній, самотою, самокритика, самоук; себелюбець, себелюбний; щовесни, щогодинний, щодня, щоніченьки. Від інших займенників утворені прислівники по-моєму, по-нашому, по-вашому, по-свійськи, просторічні дієслова тикати, викати та деякі інші.

За своїм значенням усі займенники поділяються на розряди:

До особових належать займенники я, ти, ми, ви він, вона, воно, вони.

Особові займенники не замінюють іменників, а називають осіб: займенник першої особи однини я означає того, хто говорить, напр.: Я вже казав про пам'ять, як про вічну книгу, де все записано і про них. Займенник ти означає адресата, до якого звертається мовець: Дорогий Борисе! Я саме до тебе адресував цей лист.

Займенники я, ти і займенники ми, ви протиставляються як форми однини і множини. Проте мають такі значення: ми — це я і ще хтось, у публіцистичному і науковому стилях ми — це авторське я», вжите як засіб зближення автора з читачем; займенник ви вказує на багатьох осіб, до кого звернена мова, шанобливе ставлення, наприклад: Сьогодні ми помудріли; Ми опрацювали великий матеріал...; Вам лиш пам'ять одна і суддя й засторога: все, що вам дороге, зберігає вона... Перед нею одною — ви муж і жона.

Зворотний займенник себе, вказуючи на особу чи предмет, не має форми називного відмінка, а також категорії роду та числа. Може стосуватися усіх трьох осіб: Я знаю себе; Ти знаєш себе; Вони знають себе.

У формі давального відмінка займенника собі його вживання характерне для розмовного мовлення: Був собі дід та баба.

Присвійні займенники: мій, твій, ваш, наш, свій, його, її, їх, їхній. За значенням і граматичними ознаками близькі до прикметників: Здоров'я, щастя усім вашим працівникам, щоб вони глибоко орали свою журналістську ниву і в пухкий ґрунт клали тільки добірні зерна, пам'ятаючи — з нами Бог, з нами Україна. Тому для мене так трагічно Те, що ти чиясь, а не моя.

Вказівні займенники той, отой, цей, оцей, такий, отакий, сей (ся, сі, се) та нестягнені форми тая, тую, тії, цяя, ції вказують на предмети та їх ознаки. Вказівний займенник стільки співвідносний з кількісним числівником. Напр.: Не розумію, чому оте все добро заслуговує іноді зневажливого слова «черепки».. Овва, чого заманулося вам, люди-небораки! Забудьте про се, руки маєте короткі; «Сама колись дівувала, теє лихо знаю» (Т. Шевченко).

Означальні займенники увесь (ввесь, весь), усякий (всякий), кожний (кожен), жодний (жоден), інший, сам, самий вживаються в реченні в ролі узагальнено-якісних означень, а при субстантивації — в ролі підметів і додатків.

Займенники кожний і всякий синонімічні між собою, означають окреме в даному кількісному ряді: Кожна птиця знайде свого Гриця; Всяка кузочка свою дружину має.

Займенник кожний має значення «всі по-одному», «будь-який із подібних собі», наприклад: У кожного чоло життя і жаль порили, і в оці кожного горить любові жар.

Займенник усякий меншою мірою, ніж займенник кожний, виражає значення розділовості: У всякого своя доля і свій шлях широкий» (Т. Шевченко).

Займенник жодний (жоден) уживається в двох значеннях:

1)«ні один», наприклад: Ви про все це знаєте: і про десятки великих міст, де немає жодної або є одна-дві українські школи, і про півтори (півтори!) книжки на душу населення, видавані українською мовою.

2)«ніякий», наприклад: Скажіть мені, чи хто тут не зрозумів слів, сказаних по-українськи чи по-російськи? Всі ми тут розуміли і всі ми відповідно реагували, і не було у нас жодних проблем.

Діалектне його значення «кожен, всякий», наприклад: До Мелашки ходити далеко, стали вони жоден вечір зіходитись під вербою, біля Теклиної хати.

Слід розрізняти означальні займенники сам, самий, сама, самого, самі, самих, самим від сам, самий, самого, самої і т. д.

Перший уживається на означення того, що особа чи предмет виконує дію сама, без сторонньої допомоги: Самі й розшифровують зібраний матеріал, покладають його на ноти; Тільки пам'ятайте, що сама собою газета не з'явиться.

Другий займенник з наголосом на першому складі має значення крайньої просторової чи часової межі іменника, при якому цін ужитий: Сумна арфістко,—рученьки вербові!— по самі плечі вкутана в туман. Зіграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно словам; «Дорога йшла з гори та на гору, з гори та на гору, над самою Россю.

У ролі підсилювальної частки при словах на означення часу, причини теж уживається займенник самий, наприклад: Що це?! Жодного такого камінця на Волині не зустрічається. Це могло бути лише одне. А саме — ідол!; саме тому... саме в той час.

Питальні займенники: хто, що, який, чий, котрий, скільки. Вони містять у собі питання про особу, предмет, ознаку, належність і кількість предметів: А жінці хто потрібен, якщо вона — поет?; Або погибель, або перемога, сі дві дороги перед нами стане... Котра з цих двох нам судиться дорога.

Відносні займенники. Якщо перелічені питальні займенники приєднують підрядне речення до головного, тобто виступають як сполучні слова і є співвідносними словами до іменника чи займенника головного речення, тоді вони стають відносними займенниками. Є певні особливості їх уживання.

Займенник який уживається в усіх стилях мови, коли треба вказати на якісний характер ознаки, наприклад: Природно, яка позиція — такі й результати.

Займенник котрий вживається тоді, коли треба підкреслити вибір осіб, предметів, ознак з ряду однорідних: Полювання з крякухою дуже добутливе, спокійне полювання, особливо для мисливців, котрі вже в літах, котрим уже бродити по болотах та лазити по очеретах, сказать би, важкувато.

Використання відносного займенника котрий у значенні який зустрічається значно рідше, наприклад: Чується... Шум океану, Луною котрого ця річка Воркоче.

Відносний займенник чий вказує на належність предмета, вживається переважно в книжній мові: Наблизившись до високо-правдивого таланту В. М. Шукшина, поруч побачив Григора Тютюнника, чиє «немає загадки таланту. Є вічна загадка Любові» вже непроминальне.

Займенники хто і що співвідносні з іменниками — хто з особою, а що — з предметом або особою, скільки співвідносний з числівником.

ЗАЙМЕННИК У ТЕКСТІ

Переважна більшість займенників не тільки виявляє свої значення в тексті, але й виступає в ньому в ролі засобу зв'язку. Зв'язок між елементами тексту може проявляти себе на. різних рівнях синтаксису. Займенниками пов'язуються частини як складного речення, так і абзацу. Частини складного речення пов'язуються в першу чергу відносними займенниками, наприклад: Західнонімецькі винахідники Юрген Браун і Пауль Кунстман сконструювали велосипед з електродвигуном, який одержує струм від сонячної батареї Струм живить електродвигун, що забезпечує підвищення швидкості руху велосипедиста, коли той натискає на педалі. Особові займенники можуть формувати паралельний зв'язок у висловлюванні: Від того вечора ми більше не заводили розмов ні про слизьку дорогу, ні про ожеледь; я не починала їх, він допізна був на заводі, і лише ділові балачки пов'язували нас.

Особово-вказівні займенники допомагають виражати послідовний зв'язок між одиницями висловлювання, наприклад: У найтривалішу і дорогу подорож на таксі вирушили днями австрійці Г. Платтнер і X. Кнофлахер. За десять діб ці жителі Зальцбурга мають намір подолати шлях до північної точки материкової Європи — норвезького мису Нордкап — і повернутися назад, їм належить проїхати територією 16 країн і подолати відстань понад 14 тисяч кілометрів. Якщо все пройде, як задумано, шукачі мандрів, напевно, потраплять до «Книги рекордів Гіннеса.

На займенниках може триматися побудова підсумкових, висновкових чи узагальнювальних частин тексту, що пояснюється значною мірою узагальнювальним характером займенникової семантики.

Уточненням пов'язано початок тексту із заголовком:

При побудові речення, абзацу, тексту слід постійно перевіряти зв'язок наступної думки з попередньою і особливо звертати увагу на вживання займенників, оскільки часто саме їх уживають неправильно.

Найчастіше помилка вживання полягає в тому, що з тексту не зрозуміло, до якого слова стосується займенник, а це викривляє зміст, вносить у нього двозначність. Напр.: У зовсім непристосованому приміщенні знаходиться молодняк великої рогатої худоби. Його (?) слід реконструювати.

А мала все допитується у бабусі. Де знати малій, чого такі ті очі, чого саме цієї осені, теплішої за всі на її (?) віку, почало з нею (?) таке діятись.

Незрозумілим стає текст і тоді, коли будуються неправильні словосполучення, зокрема й займенникові: Вони тинялися по танцмайданчику з одного кутка в інший, не знаючи, до чого себе приткнути, намагаючись утоптати хтозна-що в землю.

Відмінювання займенників.

Частина займенників відмінюється як прикметники. Напр.: наш, всякий, інший, кожний, їхній.

Займенники стільки і скільки відмінюються як числівник два.

Інші займенники мають три типи відмінювання:

1. я, ти, ми, ви, себе;

2. він, вона, воно, вони;

3. мій, твій, свій, чий, той, цей, весь, хто, що.

Особливістю відмінювання 1 групи є те, що в непрямих відмінках спостерігається явище суплетивізму (творення форм слова чи нових слів від інших основ): я-мене, ми-нас.

У другій групі характерним є поява початкового Н після прийменника та в орудному відмінку: він - у нього, ним, вона - про неї, нею.

 У відмінюванні займенників мій, твій, свій, той, весь найбільше розбіжностей у чоловічому роді, менше – в жіночому та в множині: мій-мого-моєму, моя-моєї-моїй.