Тема 12. 1. Категорії роду, числа, відмінка іменників.

Іменникам властиві граматичні категорії роду, числа та відмінка. Категорія роду в слов’янських мовах відома здавна. Ще на індоєвропейському ґрунті виділилися чоловічий і жіночий рід, що було пов’язано з позамовним поділом на статі. Середній рід виник на основі іменників — назв неживих предметів. Отже, рід з’явився на основі поділу іменників на істоти й неживі предмети (неістоти).

Категорія роду вважається лексико-граматичною, бо, крім граматичних ознак, враховуються ще й семантичні (поділ на статі, за віком): дід — баба, син — дочка, качка — каченя. Навіть у назвах людей за професією, родом занять, національною належністю розрізняється рід, переважно чоловічий і жіночий. Тут помітну роль відіграють морфологічні показники — суфікси із закінченнями: студент — студентка, робітник — робітниця, кореспондент — кореспондентка, киянин — киянка, лікар — лікарка, узбек — узбечка. У назвах свійських тварин, як і людей, рід також розрізняється і лексично, і граматично: корова — бик, півень — курка, голуб — голубка.

 Назви диких тварин, особливо дрібних, мають рід, що вирізняється тільки за граматичними показниками: жайворонок, метелик, муха, гусениця, риба, мурашка.

У назвах неістот беруться до уваги граматичні ознаки — форми називного, родового й орудного відмінків однини: сосна — сосни — сосною, дуб — дуба — дубом, відро — відра — відром.

Назви абстрактних понять, малих за віком істот та інших конкретних предметів охоплює переважно середній рід: знання, життя, гусеня, теля, вікно, відро, море, озеро.

Граматичне значення чоловічого, жіночого та середнього роду визначається за основним показником — закінченням називного відмінка однини та інших відмінків — родового, орудного.

1. Для іменників чоловічого роду таким показником є нульове закінчення з основою на твердий і рідше на м’який приголосний: степ, двір, шлях, стіл, дощ, ключ, гай, кінь, окунь, приятель, хлопець.

2. Окремо виділяються іменники чоловічого роду з закінченням -а (-я), -о, -е: батько, Дніпро, Петро, Микола, суддя, Ілля, вовчище, котище.

3. Іменники жіночого роду мають закінчення -а (-я) (калина, вода, земля, армія, Галина, Надія, Наталя).

4. До жіночого роду належать також іменники з нульовим закінченням (зустріч, подорож:, путь, сіль, галузь, більшість, крайність).

5. Іменники середнього роду в називному відмінку однини закінчуються на -о, -е, -я: село, болото, горе, поле, знання, покриття, ім’я, лоша, дитя, весілля, учнівство, пасовисько, полотнище, знамено.

6. Іменники так званого спільного роду в контексті бувають лише одного якогось роду — чоловічого або жіночого. До них належать іменники з закінченням на -а: базіка, трудяга, нечепура, служака, листоноша, бідолаха, приблуда, плакса, причепа, недоторка та ін. У цьому разі рід визначається за синтаксичним зв’язком іменника з іншими словами — за допомогою форм прикметників, займенників, дієслів, тобто контекстуального оточення: страшна потвора, добрий трудяга, прибув листоноша.

7. У невідмінюваних (ініціальних, буквених) абревіатурах рід визначається за основним словом: відомий ХТЗ, Київська ГЕС, дивовижний НЛО. У звукових (відмінюваних) абревіатурах рід визначається граматично: КрАЗ — КрАЗа — КрАЗові, КрАЗ — КрАЗом — на КРАЗІ; ТУМ — ТУМу — ТУМові, ГУМ— ТУМом —у ТУ Мі. Так само чоловічого роду іменники ВАК, ДЕК, НОП, вуз, загс.

8. У невідмінюваних звукових абревіатурах рід також установлюється за стрижневим словом: облвно повідомив, Шевченківський райвно.

9. Невідмінювані іменники, до яких належать слова іншомовного походження з основою на -а (з попереднім голосним основи -о, -у, -є, -і, -ю, як назви неживих предметів належать до середнього роду: цікаве амплуа, широке панно, смачне рагу, густе пюре, велике фойє, чорне таксі, вдале інтерв’ю.

10. До чоловічого роду належать іменники — назви тварин: жвавий кенгуру, маленький поні, волохатий шимпанзе.

11. Назви осіб чоловічої статі належать до іменників чоловічого роду: аташе, мосьє, Гейне, Гойя, Дюма, Золя.

12. Назви осіб жіночої статі — до жіночого роду: міс, леді, мадам, Зеґерс, Ожешко.

13. До невідмінюваних зараховуються й українські жіночі прізвища з основою на приголосний та -о: Віра Луценко, Ніна Сагайдак, Алла Мазур, Оксана Гайдай.

14. Власні географічні назви належать до того роду, який має родова назва: зелене Тбілісі, високогірна Перу, глибоке Онтаріо, промислове Баку, південне Туапсе.

15. Спостерігається хитання в граматичному роді іменників сусід — сусіда, зал — зала, змій — змія, птах — птаха, парасоль — парасоля, плацкарт — плацкарта, свердел — свердло, округ — округа, верховод — верховода.

16. Переважно чоловічого роду іменники собака, друзяка, коняка, звірюка.

17. У середньому або чоловічому роді вживаються іменники забудько, ледащо, незнайко, громило, здоровило, хлопчисько.

18. То в жіночому роді, то в чоловічому бувають іменники купіль, харч, проділ (проділь).

19. Іменник біль у чоловічому й жіночому роді розрізняється за значенням. Біль (страждання) чоловічого роду:

20. Іменник біль у жіночому роді виражає опредмечену ознаку (білість).

КАТЕГОРІЯ ЧИСЛА

Категорія числа є лексико-граматичною: предметність іменника виражається в різному кількісному визначенні — один із класу предметів чи багато однорідних предметів: дорога — дороги, газета — газети, гай — гаї, надія — надії, народ — народи, цивілізація — цивілізації, око — очі, озеро — озера, лоша — лошата, плем’я — племена.

Число іменників вказує на кількісний вияв того, що позначається самим іменником. Форма однини вказує на один предмет, а форма множини – на будь-яку кількість предметів, починаючи з двох.

Така кількісна співвіднесеність в іменниках виражається формами однини і множини. Іменників цієї групи в мові найбільше. Причому форма множини означає не механічно збільшене значення форм однини, а невизначену й узагальнену множинність.

Іменники, в яких не виявляються ознаки обчислюваності, мають або лише однину, або множину.

Іменники, які вживаються тільки в однині, охоплюють слова

· з абстрактним значенням (мудрість, щастя, журба, смерть, істина, правда, страх),

· збірні іменники (начальство, худоба, лицарство, ректорат, ганчір’я),

· речовинні (сметана, вугілля, кисень, цукор, молоко, свинець, сатин),

· власні назви (Полтава, Ірпінь, Балатон, Михайло, Людмила, «Літературна Україна»).

 Ці іменники характеризує те, що вони можуть мати форми множини з погляду граматичного, але в мовній практиці їх немає потреби уявляти в будь-якій кількості. З відповідною стилістичною настановою їх зрідка використовують поети, прозаїки й журналісти: «Коло мого двору дві тополі. Коло твого двору дві журби» (пісня).

Множинні іменники охоплюють назви предметів,

· які у своїй будові мають парні частини: ножиці, сани, ворота, окуляри, двері, обценьки, терези, лапки, штани, дужки;

· деякі збірні: надра, копалини, гроші;

· речовинні назви: вершки, консерви;

· назви часових та пов’язаних з ними понять: приморозки, сутінки, обжинки, входини, роковини;

· назви дій, процесів: пустощі, походеньки, заробітки, дебати, смішки;

· назви ігор: шахи, шашки, піжмурк;

· назви абстрактних понять: ресурси, заздрощі, хвастощі, ревнощі, радощі, прикрощі;

· деякі власні назви: Чернівці, Ярмолинці, Суми, Піренеї, Карпати, Кордильєри.

Множинні іменники цього типу в сучасній українській мові майже не утворюються. Досить часто вживаються множинні іменники прикметникового походження: зернові, бобові, ярові, колоскові, остюкові, озимі, цитрусові.

КАТЕГОРІЯ ВІДМІНКА

Категорія відмінка іменника суто граматична. Відмінкові форми виступають засобами зв’язку іменників з іншими словами. У сучасній українській мові сім відмінків:

Називний — хто? що?

Родовий — кого? чого?

Давальний — кому? чому?

Знахідний — кого? що?

Орудний — ким? чим?

Місцевий — на кому? на чому?

Кличний — хто? що?

Кожний відмінок становить єдність форми і значення. Під значенням відмінків розуміється такий конструктивний елемент, який унаслідок взаємовідношень між явищами об’єктивної дійсності виявляє узагальнені синтаксичні функції в поєднанні зі значеннями словосполучень.

Називний відмінок — прямий. Інші — непрямі.

Вони вживаються з прийменниками або без них. Термін прямий пояснює незалежність вживання іменника від його зв’язку з іншими словами, непрямі — синтаксичну залежність від інших слів.

Називний відмінок виступає

· підметом, який може бути найчастіше суб’єктом у реченні: А Рось кипіла в кам’яному ложі (Л. Костенко).

· У пасивних конструкціях уживається як об’єкт (Туман розгонився вітрами по долині),

· може виступати як іменна частина складеного присудка (Слава — зрадлива річ)

· як головний член називного речення Заслання, самота, солдатчина.. — Л. Костенко).

Родовий відмінок означає

· належність особі чи предметові: батько Миколи, вечір Шевченка, властивість цементу;

· об’єктні відношення — об’єкт дії (не дістав паперу);

· частину від цілого або його неповноту (налити води, купити цукру, привезти піску, центнер пшениці, цех заводу);

· обставинні значення — дат (1990 року),

· просторові відношення (наблизились до ставу),

· часові (протягом тижня),

· причинові (крикнув з переляку).

Давальний відмінок означає

· особу або предмет, для яких або у зв’язку з якими відбувається дія (служіння народові, привіт другові, пригадалося матері ),

· належність, стосунок, спрямування (пам’ятник Іванові Франку, присвята Лесі Українці),

· суб’єкт дії в безособовому реченні («Кому-кому, а Собаці тільки цього й треба було! Швиденько напився з калюжі води і рвонув

· обставинні відношення, якщо вживається з похідними (і тільки!) прийменниками (всупереч негоді, наперекір усім, завдяки випадку).

Знахідний відмінок має насамперед об’єктне значення: передплатити пресу, вимкнути світло, купити дозиметр. Це прямий додаток при перехідних дієсловах. Він уживається завжди без прийменника. Прийменникові конструкції означають простір як напрямок руху (в’їхати в ліс, стріляти в небо), об’єкт (дбати про дітей, кинути об землю).

В орудного відмінка строкаті семантичні відношення:

· об’єктні – означають знаряддя, засіб дії (копати лопатою, міряти метром, ділитися успіхом),

· обставинні (їхати дорогою, плисти морем, наступати лавиною, повернутися перед обідом),

· порівняльні (лине ластівкою, квилить чайкою, дивиться вовком);

· можуть означати співучасника діяча (батько з дочкою, комбайн з трактором, мати з немовлям),

· об’єктну й означальну характеристику (розмовляти з товаришем, дівчина з квітами, ніс картоплею);

· виступати іменною частиною складеного присудка (стати парубком, зробитися хмаркою, бути моряком),

· бути суб’єктом в односкладних реченнях (гуртожиток заселено студентами).

Місцевий відмінок завжди вживається з прийменником: лежати на траві, прийти о сьомій годині, блукати в лісі, людина при достатках, купатися в (у) річці

Найважливіші значення місцевого відмінка

· обставинні (ходити по березі, говорити по щирості);

· об’єктні (кохатися в мистецтві, переконати у правильності доведення, грати на почуттях, одержати по книжці);

· знаряддя дії (грати на баяні, шити на машинці, роздрукувати на принтері);

· рідше вживаються означальні відношення: баба по матері, товариство по духу, однодумці по боротьбі.

Кличний відмінок виражає звертання до особи чи істоти взагалі: мамо, брате, Микито, Даниле, Маріє, Галю, Олено, кицю, конику, лисичко, вовче, Галино Гордіївно, Сергію Дмитровичу.

Крім того, в художній літературі та публіцистиці й особливо у фольклорі це можуть бути іменники з предметним та абстрактним значенням: