Тема 11. Загальна характеристика частин мови.

Частини мови —це лексико-граматичні розряди (класи, групи, категорії) слів, які характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними категоріями, основними синтаксичними функціями і засобами словотворення.

Лексико-граматичними ці розряди називаються тому, що слова кожної окремої частини мови характеризуються такими специфічними лексичними й граматичними ознаками, які не виділяються або неповно виявляються в інших частинах мови.

Наприклад, тільки числівники означають кількість, тільки за допомогою частки б (би) можна утворити умовний спосіб дієслова тощо.

Критерії визначення частин мови включають в себе лексичні, граматичні та словотворчі ознаки. Ці критерії не охоплюють повністю прикметника та числівника, службових слів.

В основу поділу слів за частинами мови покладено такі основні принципи:

· Смисловий (семантичний, лексичний). Характер лексичного значення слова чи відсутність такого значення. Тобто, що означає слово: предмет, дію, ознаку, кількість, стан тощо.

· Морфологічний. Враховує своєрідність граматичної (морфологічної) форми слова, носієм яких значень воно виступає: змінюваним чи незмінюваним є це слово, за якими категоріями змінюється (рід, число, відмінок, особа, час, спосіб та под.), які форми закінчень властиві певному слову в певній граматичній формі.

· Синтаксичний. Цей принцип враховує синтаксичні функції слова: яким членом речення може виступати певне слово найчастіше.

· Словотворчий. До уваги беруться специфічні для певної групи слів словотворчі афікси (суфікси й префікси),

Для правильного визначення приналежності певного слова до певної частини мови найголовнішими є семантичний та морфологічний принципи.

Ще з часів античної Греції, серед частин мови центральне місце відводиться іменникові та дієслову. «За семантичною окресленістю, центральними формально-синтаксичними позиціями в реченні, а також розвиненою сукупністю морфологічних категорій і парадигм,— пише І. Р. Вихованець,— дієслову й іменникові належить центральне місце в граматичній структурі української мови». Прикметник та прислівник вважаються периферійними частинами мови, а займенник, числівник іноді виводяться за межі частин мови. Проте всі ці розряди слів у сучасному мовознавстві умовно називаються самостійними частинами мови або повнозначними словами.

Прийменники, сполучники, частки і зв’язки позбавлені рис, якими володіють частини мови. Вони називаються службовими словами, або службовими частинами мови, які мають суто синтаксичне призначення. Вони позбавлені самостійної номінативної функції. Лексичне і граматичне значення у них не розрізняється. Будь-які відношення службові частини мови мови виражати не можуть самі по собі, а лише у зв’язку з повнозначними словами або синтаксичними конструкціями: брат і сестра, хоч би не запізнитися, були задоволені.

Окремо виділяється вигук: він не належить ні до слів, ні до морфем, а відноситься до всього речення.

Система частин мови складається з

· шести самостійних (повнозначних) частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник;

· трьох службових, або неповнозначних частин мови: прийменник, сполучник, частка;

· вигуків – окрема частина мови.

Отже, всіх частин мови в українській мові 10.

ГРАМАТИЧНА КАТЕГОРІЯ. ГРАМАТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ.

ГРАМАТИЧНА ФОРМА

Якщо лексичне значення слова виражається усією його формою, то граматичне — лише частиною звукового комплексу, тобто граматичною формою. Отже, граматична форма слова — це засіб вираження граматичного значення, показник граматичних значень.

Найчастіше виражає одне граматичне значення або й кілька якась одна морфема, наприклад: закінчення -И- в іменника: це може бути і родовий відмінок однини (дороги), і називний множини (батьки, дороги), а закінчення -І- виражає і родовий однини (землі), й давальний та місцевий однини, називний та знахідний множини (землі), тобто є омонімічним для кількох відмінків.

Показником граматичного значення може виступати наголос (го′лови — голови′, пізна′ю — пізнаю′, ви′бігати — вибіга′ти). Наголос диференціює слова з різними граматичними значеннями, бо звучанням вони однакові.

Засобом вираження граматичного значення іноді виступають різні службові слова, найчастіше прийменники, частки: через ліс, на руці, без долі, пішов би, пішла б, пішло б, пішли б.

Якщо ми зіставимо кілька слів між собою в одному якомусь відношенні, то виявимо, що граматичне значення має ще кілька однорідних значень (однина — множина, чоловічий—жіночий — середній рід, доконаний — недоконаний вид та інші), на що вказують граматичні форми слів, однотипні для багатьох із них. Однотипність вияву предметів і явищ у граматиці передається ще більш узагальнено, ніж у лексиці. І хоч граматичне значення тісно поєднується з лексичним, однак у нього інша роль — надавати думці мовного оформлення.

Отже, граматичним значенням називається таке абстраговане поняття, яке оформляє лексичне значення слова й виражає різні його відношення за допомогою граматичної форми. Наприклад, кількісну характеристику між предметами і явищами відображеної дійсності виявляємо в однині і множині граматичної категорії числа, якісна — виражається чоловічим, жіночим та середнім родом у граматичній категорії роду, однотипні відношення до інших предметів та явищ знаходять вираження у граматичних значеннях відмінка.

Граматичні значення внаслідок зіставлення, протиставлення, взаємовідношення, якщо вони однорідні, становлять собою єдність своїх складників. Так утворюється граматична категорія — одне з найабстрактніших понять.

Граматична категорія своїх показників не має, вона виявляється через граматичні значення, які визначаються за допомогою своїх засобів вираження — граматичних форм. Отже, граматичні категорії — це найбільш узагальнені поняття, які об’єднують однорідні граматичні значення, виражені різними мовними засобами. Так, однина і множина становлять категорію числа, недоконаний і доконаний вид — категорію виду, дійсний, умовний і наказовий способи — категорію способу і т. д.

Граматичні категорії своїм обсягом не однакові.

· Категорія числа охоплює багато частин мови (іменник, прикметник, займенник, дієслово).

· Так само багатьом частинам мови властива категорія роду.

· Категорії часу, способу властиві тільки дієсловам, що пояснюється самим виявом предметів і явищ. Роль їхня також різна.