1. Зайнятість, суб’єкти відносин зайнятості та форми реалізації зайнятості населення

Процес відтворення національного виробництва передбачає відтворення не лише сукупного продукту, але й робочої сили. Це означає, що робоча сила повинна постійно відновлювати свою працездатність шляхом споживання необхідних засобів існування. В умовах ринкової економіки отримати ці засоби існування можна, лише купивши їх, для чого потрібно мати певні кошти. Основним джерелом отримання цих коштів для переважної частини працездатного населення є продаж робочої сили. Відтворення робочої сили, перш за все, передбачає забезпечення працездатного населення, а точніше, трудових ресурсів, роботою.

Трудові ресурси – це частина населення країни, яка володіє необхідним фізичним розвитком, має певні знання, практичний досвід для роботи й знаходиться в певних вікових межах.

Зайнятість – це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю в суспільно корисній діяльності. Система цих відносин охоплює різних суб’єктів:

а) покупці робочої сили;

б) особи, які продають свою робочу силу;

в)особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівників в економічну систему:

а) наймана праця за трудовою угодою в державному секторі;

б) наймана праця за трудовою угодою на об'єктах колективної або приватної власності;

в) особиста праця на об’єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто, є співвласником;

г) особиста праця власника засобів виробництва, коли він поєднує в одній особі і власника, і трудівника.

д) праця на спільному підприємстві.

Важливу роль у вирішенні проблеми зайнятості відіграє ринок робочої сили. Ринок робочої сили – це суспільно економічна форма руху трудових ресурсів, яка в умовах товарного виробництва забезпечує включення робочої сили в економічну систему.

Головними суб’єктами ринку робочої сили являються:

1) продавець робочої сили ( найманий працівник);

2) покупець робочої сили ( роботодавець );

3) посередник.

На формування ціни робочої сили впливають такі

фактори:

а) природно-кліматичний;

б) цивілізаційний;

в) економічний;

г) соціальний;

д) інституціональний.

Природно-кліматичний фактор. В різних кліматичних

поясах люди потребують різну кількість матеріальних благ для свого існування. Тому і ціна робочої сили, за всіх інших рівних умов, не буде однаковою в країнах, розташованих в теплому й холодному кліматичних поясах.

Цивілізаційний фактор ( ступінь розвитку). Залежно від цього фактору в різних країнах світу маємо різні потреби в духовних і соціальних благах. Тому й ціна робочої сили ( зарплата ) вища в таких країнах, що знаходяться на вищих рівнях науково-технічного та соціально-духовного прогресу, порівняно з країнами відсталими.

Економічний фактор. Під ним розуміється ступінь збалансованості трудових ресурсів і робочих місць, від чого залежить рівень зайнятості населення. Саме цей фактор впливає на попит і пропозицію робочої сили.

Соціальний фактор. Під ним розуміється рівень організованості найманих робітників у їх боротьбі проти спроб роботодавців знижувати заробітну плату. В першу чергу, це об'єднання робітників у профспілки, партії, що захищають інтереси трудящих.

Інституціональний фактор. Рівень захищеності найманих працівників від роботодавців з боку держави ( встановлення мінімального рівня заробітної плати, законодавчі обмеження що до тривалості робочого дня, встановлення соціальних гарантій).

Взаємодія названих факторів формує рівень ціни товару “робоча сила” на ринку праці.

Формування ринку робочої сили в Україні відображає загальносвітові тенденції, але має й свої особливості:

1) аномальний вибух міграційних процесів як наслідок

загострення політичних і міжнаціональних відносин між країнами, що утворилися на території колишнього СРСР;

2) конверсія виробництва, передислокація військових частин;

3) евакуація й переселення людей з територій, що

постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції;

4) зупинка підприємств через порушення економічних зв’язків і перебої в постачанні сировини, енергії, комплектуючих частин;

5) поспішність у здійсненні програми роздержавлення

та приватизації власності;

6) відсутність достатньої законодавчої бази, яка б чітко

регламентувала взаємовідносини між особами найманої праці й роботодавцями.

Все це, врешті-решт, приводить до того, що наші

підприємці, переймаючи західний досвід у вирішенні проблеми зайнятості й організації праці та прагнучи забезпечити собі максимальний прибуток в найкоротший строк, застосовують не кращі методи. А це веде ( і привело) до втрати трудящими частини соціальних гарантій, які вони мали, до погіршення умов праці, зниження заробітної плати, а в кінцевому підсумку – до загострення соціальної напруги.