1. Споживання національного доходу

Кінцевим пунктом будь-якого виробництва є споживання:

а)  виробниче ( споживання знарядь праці, предметів праці в процесі виробництва );

б) особисте (споживання різноманітних товарів та послуг ).

Фонд споживання ( ФС ) можна виразити як у вартісній, так і в натурально-речовій формі. У вартісній формі ФС – це сума всіх доходів населення, які використовуються на придбання різноманітних товарів, послуг, духовних та соціальних благ.

ФС виконує певні функції:

а) задоволення життєвих потреб людей;

б) задоволення зростаючих потреб людей;

в) задоволення потреб додаткової робочої сили.

Названі функції передбачають певну структуру ФС:

а) особисте споживання населення;

б) матеріальні витрати закладів, які обслуговують населення;

в) матеріальні затрати закладів науки, культури, освіти та управління.

Доходи – це грошові або натуральні надходження, які має населення для задоволення своїх життєвих потреб. За своїм характером вони поділяються на:

а) економічні доходи – це доходи, які отримують на основі права власності на певний фактор виробництва: робочу силу, засоби виробництва, землю, грошовий капітал, інтелект. Вони виступають у формі: зарплати, прибутку, дивіденду, проценту, ренти, гонорару;

б) соціальні доходи – це доходи, які надходять від держави через суспільні фонди споживання.

У реальному житті конкретними каналами по яких наповнюється вартісний зміст ФС є заробітна плата ( ЗП ) та суспільні фонди споживання ( СФС ).  ЗП  виступає основною формою розподілу частини національного доходу.

Ніякого зв’язку з затраченою працею ЗП практично не має й не може мати. Зв’язок цей обставляється лише формально. І це видно з того, що:

а) величина коштів, призначених для виплати ЗП, визначається не тоді, коли буде створений продукт і відбувається його реалізація, а до початку виробництва;

б) робітник отримує зарплату навіть у тому випадку, коли він не працював з  виробничих або  з  інших  причин  протягом частини або всього робочого дня. Особливо яскраво це проявляється в сучасних умовах, коли зарплата виплачується через декілька місяців після виконання роботи;

в) праця не може бути мірилом зарплати тому, що вона сама вартості не має, а вартість товару вимірюється кількістю затраченої суспільно-необхідної праці.

Рівень ЗП  визначається:

а) змінами умов життя та виробництва;

б) різними кліматичними поясами;

в) попитом і пропозицією на робочу силу.

Основна ЗП працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками й доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством.

Додаткова ЗП залежить від результатів господарської діяльності підприємства й встановлюється у вигляді премій, винагород, компенсацій, надбавок і доплат, які не передбачені законодавством. Вона враховує фактори виробничого процесу, які важко передбачити наперед, і виплачується за певні індивідуальні досягнення: професійну майстерність, перевиконання норм виробітку, сумісництво професій, розширення зон обслуговування, безперервний виробничий стаж.