2. Сутність і структура продуктивних сил та виробничих відносин

Матеріальне виробництво – основа життя людства.

Історично склалося так, що першим актом людини є виробництво засобів, необхідних для задоволення його життєвих потреб.

Процес праці включає в себе три основні складові:

1. Безпосередня праця людини.

2. Предмети праці.

3. Засоби праці.

Праця – це свідома, цілеспрямована діяльність людей, в процесі якої вони

видозмінюють зовнішню природу, пристосовують її до власних потреб, змінюючи при цьому свою власну природу.

Предмети праці – це все те, на що люди впливають своєю працею. Предмети праці бувають двох видів:

а) дані самою природою ( дерево, гриби, риба, ягоди та ін.);

б) ті, які підлягають обробці ( руда, нафта та ін.). Їх ще називають сировиною.

Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина впливає на предмети праці ( машини, устаткування, верстати, апаратура, роботи та ін.).

Розглядаючи структуру продуктивних сил, загальними елементами для всіх суспільно-економічних формацій є:

а) люди;

б) засоби виробництва.

Продуктивні сили – це сукупність засобів виробництва і людей, які приводять їх в дію.

Головною продуктивною силою будь-якого суспільства є людина:

1). Людина – творець всіх інших елементів продуктивних сил;

2). Праця людини приводить в дію інші елементи продуктивних сил;

3). Потреби та інтереси людини – основна рушійна сила соціально-економічного прогресу.

В сучасних умовах до складу продуктивних сил відносять:

а) прикладну науку;

б) інформацію.

Таким чином, сучасні продуктивні сили - це складна система, яка включає матеріальні та духовні елементи.

Загальне визначення продуктивних сил - це фактори, які забезпечують перетворення природи у відповідності до потреб людей, створюють матеріальні та духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці. Оскільки продуктивні сили виражають відносини людини до природи, то однією стороною вони повернуті до сил природи, а другою – до системи економічних відносин, в складі яких виділяють:

1). Техніко-економічні;

2). Організаційно-економічні;

3). Соціально-економічні, тобто виробничі відносини.

З цього бачимо ще одну важливу відмінність предмета політичної економії від економічної теорії. Оскільки політекономія вивчає виробничі відносини, то предмет економічної теорії об'єктивно являється більш широким. Економічна теорія крім виробничих відносин значну увагу приділяє вивченню техніко-економічних відносин, які разом з виробничими відносинами і організаційно-економічними, тобто менеджментом і маркетингом, становлять економічні відносини. Якщо політична економія вивчає суспільну сторону виробництва, то економічна теорія більше уваги приділяє технологічному способу виробництва і значно менше використовує соціальний підхід при дослідженні тих чи інших економічних явищ.

Виробничі відносини – це суспільна форма розвитку продуктивних сил процесів виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Такою ж суспільною формою є і відносини власності.