3. Суспільні фонди споживання

Суспільні фонди споживання ( СФС ) – це фонди, за допомогою яких забезпечується  ( повністю або частково ) задоволення потреб в освіті, культурі, охороні здоров’я, житлі, утримання непрацездатних членів суспільства.

За функціональним призначенням їх можна поділити на:

а) фонди спільного задоволення потреб;

б) фонди непрацездатних.

До складу перших належать: безкоштовні послуги освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального господарства та культурно-освітніх закладів. Призначення цих фондів полягає у створенні приблизно рівних умов для всіх членів суспільства в задоволенні особливо значних соціальних потреб.

Фонди непрацездатних здійснюють пенсійне забезпечення, виплати у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, виплати на дітей.

СФС розподіляється по-різному:

а) залежно від праці (оплата відпусток, пенсій, виплати у зв’язку з хворобою);

б) без зв’язку з працею ( виплати багатодітним сім’ям та одиноким матерям, дотація на утримання дітей у яслах, садках, інтернатах, виплата стипендій);

в) у вигляді так званих “незримих доходів” ( через систему освіти, медицини, фізичної культури та ін.).

Розрізняють такі  види доходів – грошові, натуральні, сукупні:

1) грошові доходи – це доходи, які населення отримує у

формі грошей  ( ЗП, підприємницькі доходи, грошові виплати з СФС, гонорари, дивіденди, проценти по депозитах);

2) натуральні доходи – це доходи від особистих господарств;

3) сукупні доходи – всі доходи, які населення отримує в

грошовій і натуральній формах, а також у вигляді пільг з СФС (безплатна освіт та охорона здоров’я, путівки до санаторіїв, будинків відпочинку).

Доходи поділяються також на номінальні й реальні. Номінальні – це доходи у грошовій формі одержані з різних джерел, а реальні – це кількість матеріальних і духовних благ, послуг, які реально можна придбати за отримані грошові доходи.

Розміри реальних доходів населення залежать від:

а) оплати праці;

б) цін на товари;

в) попиту та пропозиції товарів;

г) розмірів податків і обов’язкових платежів.

Податки – це обов’язкові стягнення державою частини доходу з фізичних та юридичних осіб для виконання своїх функцій, іншими словами – це форма перерозподілу національного доходу через державний бюджет.

Основними показниками, які характеризують рівень життя населення є:

1) загальний обсяг споживання матеріальних благ та послуг;

2) обсяг і структура споживання окремих товарів;

3) обсяг суспільних фондів споживання;

4) рівень оплати праці та податків;

5) розвиток охорони здоров’я, культури, відпочинку;

6) житлові умови;

7) рівень і співвідношення роздрібних цін;

8) тривалість робочого часу;

9) соціальні та виробничі умови праці;

10) структура позаробочого й вільного часу.

Бюджет прожиткового мінімуму  відображає мінімально допустиму межу споживання. Він включає набір матеріальних благ та послуг, які дозволяють задовольняти лише наймінімальніші потреби сім’ї. Це та межа, нижче якої доходи населення не можуть спускатися, інакше настає деградація суспільства. Водночас це є межа для встановлення мінімальної заробітної плати.

Отже, малозабезпечені верстви населення – це та категорія людей, які отримують доходи, менші прожиткового мінімуму, що є критерієм для віднесення таких сімей за межу бідності й визнання необхідності надання їм соціальної допомоги.