1. Сутність власності, її еволюція, типи, види та форми

Розглядаючи власність як об'єктивні відносини між

людьми з приводу привласнення ними об’єктів власності й, насамперед, засобів виробництва, в їх економічному змісті слід розрізняти два аспекти:

а) матеріально-речовий (відношення людей до об’єктів власності);

б) соціально-економічний ( відносини між людьми в зв’язку з привласненням ними об’єктів власності).

Розкриваючи економічний зміст категорії власності, можна дати таке її визначення.

Власність – це сукупність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними об’єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування та розпорядження цими об’єктами і результатами їх функціонування.

Власність на засоби виробництва є основоположною економічною категорією. Саме вона визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне й політичне становище класів, соціальних груп людей і взаємовідносини між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин суспільства та визначає їхню суть.

Історично першим типом власності була:

а) усуспільнена (колективна) власність спочатку у формі племінної (матріархат, патріархат);

б) общинна ( сільська та міська корпоративна) власність.

Розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності – приватної. Усуспільнена (колективна) власність через певний строк трансформується в свій різновид – державну власність.

Приватна власність на засоби виробництва була історично першим типом власності, який породив право індивідуального розпорядження товаровиробників продуктами своєї праці.

Державна власність ототожнювалася з власністю можновладців (фараонів, царів, королів, феодалів та ін.). Її суспільні функції були вкрай обмежені і зводилися в основному до утримання армії, апарату адміністративного управління.

Із зростанням масштабів виробництва та його ускладненням, абсолютне збільшення населення на планеті і зростання його потреб породили ряд нових проблем економічного, соціального, екологічного, суспільного характеру. Сталося так, що класична приватна власність і основана на ній ринкова економіка не спроможні розв’язати ці проблеми.

Тому виникають нові форми приватної власності:

а) акціонерна;

б) колективна;

в) групова;

г) пайова та ін.

Сьогодні практично всі найкрупніші підприємства західного світу функціонують на основі не індивідуальної, а групової власності, що свідчить про зростання процесу усуспільнення власності, а не навпаки.

Суспільство використовує два основних типи власності:

а) суспільний;

б) приватний.

Суспільна власність характеризується спільним привласненням засобів виробництва та його результатів. Можна виділити два основних види суспільної власності:

а) власність народу в цілому ( в Україні такою власністю поки що залишається земля );

б) власність окремих колективів.

Форми суспільної власності:

а) загальнонародна;

б) державна;

в) кооперативна;

г) акціонерна;

д) власність господарських товариств;

є) власність громадських організацій та ін.

Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва та його результати належать приватним особам. Вони можуть привласнювати продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють два види приватної власності:

а) трудова;

б) нетрудова.

Трудова приватна власність основана на власній праці власника або членів його сім’ї ( фермерське, ремісниче, одноосібне, дрібнотоварне господарство), де власник і робітник виступають в одній особі.

Нетрудова приватна власність основана на використанні найманої праці. Вона передбачає відокремлення власника від безпосередньої участі в процесі виробництва, а безпосереднього робітника – від засобів виробництва. Тобто власник і робітник – це різні особи.

Формами нетрудової приватної власності історично були:

а) рабовласницька;

б) феодальна;

в) приватнокапіталістична.