1.4. Роль вчених в розвитку конструкцій взуття

Промислова революція XVIII століття знаменувала остаточну перемогу капіталістичного способу виробництва над феодальним. Машинне виробництво, будучи історично закономірним, прогресивним процесом, продовжує розвиватись, стрімко набираючи темпи.

Виникає механічне виробництво взуття. З’являються перші взуттєві машини (швейна, прошивна, для обтягування і затягування заготовки, для прикріплення підошов у рантовому взутті та ін.). Удосконалюється технологія виготовлення взуття.

Взуття формують на колодці, з’являється основна устілка, деталі низу прикріплюють внутрішнім швом. Конструкція взуття наближається до сучасних. Виникає необхідність створення взуття з врахуванням вимог масового споживача і можливостей механізованого виробництва.

Технічний прогрес призводить до виділення творчої діяльності безпосередньо за межі виробничого процесу. На цій основі створюється особливий вид виробничої діяльності - промислове проектування.

Одночасно з цим розвивається наука про проектування взуття. Окремим її розділам присвячують свої праці зарубіжні й вітчизняні вчені.

Професор анатомії П. Кампер (1783 р.) видає книгу “О лучшей форме для обуви”, в якій розглядає анатомію стопи і вимоги до раціональної конструкції взуття. Професор анатомії Г. Мейєр (1857 р.) виступає з обґрунтуванням раціональної побудови взуття. Він пропонує принципи графічної побудови колодки. Ґрунтовні дослідження здійснює Б. Ландау (1883 р.) з метою стандартизації розмірів взуття. Директор Петербурзької лікарні, доктор Коршеневський в 1876 р. пропонує в основу побудови раціонального взуття брати гіпсові зліпки стопи, за якими можна “правити” колодку. Професор Київського університету, доктор Ерхард в 1876 р. запропонував для побудови колодок використовувати контур стопи, для отримання якого створив спеціальний пристрій. Аналогічні ро-боти виконують І. Яковлєв (1887 р.), І. Приклонський (1890 р.), І. Петров (1925 р.), Л. Ніколаєв (1929 р.).

Мета згаданих досліджень - виявити закономірності зв’язку між форморозмірами стопи і взуття для створення раціональної конструкції колодки. Однак недосконалість методик наукових досліджень і незнання медиками особливостей технології виготовлення взуття не дозволили отримати науково обґрунтовані результати. Тому більшість цих робіт не було використано на практиці.

М. Руднер і В. Левашов (1897 р.) видали роботи, які заклали основи вивчення санітарно-гігієнічних властивостей взуття. У дисертації Н. Керма (1913 р.) висвітлюється питання історії розвитку взуття, негативного впливу нераціональної конструкції взуття на стопу, гігієнічної оцінки взуття і матеріалів, що застосовуються для його виготовлення.

Першу графічну, або вінкельну систему проектування верху взуття розробив віденський майстер-взуттєвик Р. Кнеффель (1886 р.). В основу цієї системи він поклав розміри стопи і графічний спосіб побудови плоского контуру моделі в системі прямокутних координат, для чого запропонував конструктивну сітку (вінкельний стан).

Графічна система Р. Кнеффеля удосконалюється багатьма модельєрами-практиками. Так, Е. Франке пропонує встановлювати кут косого підйому в залежності від висоти каблука.

Л. Кесслер розробляє нормативи і спеціальні лекала для більш правильної побудови контурів моделі і її деталей. І. Салін також вносить деякі зміни в цю систему. Один з основоположників проектування взуття в Чехії В. Веверка розробляє сітку допоміжних ліній, які не враховують параметрів колодки, за виключенням висоти каблука.

Арно Хассельбарт вперше запропонував проектування деталей верху взуття на основі розгортки бокової поверхні колодки, яку називали “копією”, забезпечивши тим самим більш правильне визначення контурів деталей і місця їх з’єднання. Крім цього він враховує функціональні припуски в носковій частині, які враховують зміну розмірів стопи в динаміці і забезпечують нормальні умови для її функціонування.

У 1910 р. А. Келлер запропонував у вінкельний стан Кнеффеля встановлювати розгортку (“копію”) колодки. Об’єднану систему проектування називають графо-копіювальною або системою Келлера-Кнеффеля.

Деякі дослідники доповнюють і удосконалюють графо-копіювальну систему. Так, Е. Траверс рекомендує більш правильний метод встановлення точки союзки, застосовуючи для цього спеціальний шаблон.

В Росії видаються посібники з моделювання взуття, в основу яких покладена графо-копіювальна система. А. Райх (“Обувная модель”, 1939 р.) розвиває і уточнює окремі положення системи, а К. Ємельянов наводить креслення різних моделей взуття за цією системою (“Практическое руководство по моделированию верха и низа обуви”, 1939 р.).

В Чехії велику роботу з удосконалення вказаної системи проводить В. Буділ. Крім цього великою заслугою В. Буділа є принципово нова методика одержання розгортки колодки з допомогою зліпка, яка значно покращує її точність.

Перевагою графо-копіювальної системи над графічною є використання розгортки колодки, що значно покращило якість і точність спроектованих деталей і заготовки в цілому, забезпечило задовільне формування її на колодці, що дуже важливо в умовах механізованого виробництва.

Але недоліки, які були характерні для вінкельного стану мали місце і в новій методиці проектування.

Та незважаючи на ці недоліки, удосконалена і доповнена різними дослідниками графо-копіювальна система проектування використовується в багатьох країнах світу і сьогодні.

Поряд з розвитком взуттєвої промисловості розвивається і змінюється наукова база. У 1928 р. в Москві, а в 1930 р. в Києві були відкриті науково-дослідні інститути шкіряно-взуттєвої промисловості (відповідно ЦНДІШП і УкрНДІШП); в 1930 р. відкриваються технологічні інститути легкої промисловості в Москві та Києві.

Все це дозволило розпочати систематичну підготовку спеціалістів-взуттьовиків і проводити науково-дослідну роботу з різних проблем, в тому числі безпосередньо з проектування взуття.

У 1925 році вперше на Ленінградській взуттєвій фабриці “Пролетарская победа” запроваджують клейовий метод кріплення низу взуття, в 1937 - на фабриці “Скороход” - допельний метод, а в 1938 році - метод гарячої вулканізації. Дещо пізніше ці методи знайшли застосування на українських взуттєвих фабриках.

Наука про проектування взуття починає свій розвиток в 30-і роки ХХ століття. Основи її закладають взуттьовики у співпраці з вченими-медиками (анатомами, антропологами, ортопедами, фізіологами). Новій галузі знань потрібно вирішити проблему науково обґрунтованого проектування взуття різних конструкцій і призначення.

Проводиться масовий обмір стоп, вивчається динаміка стопи людини, а також розробляються методи раціональної побудови колодок. Цими дослідженнями займались Зибін Ю.П., Хохлов Б.П., Кунак В.В., Ліокумович Х.Х., Ченцова К.У. та інші. У 1931 році видається книга Б.П. Хохлова “Нога и колодка”, в 1935 році виходять з друку статті Г.Ф. Іванова та М.Ф. Іваницького про допустимість стиснення стопи взуттям і К.М. Платонова про роботу підошви у взутті.

З 1930 року публікуються роботи Н.А. Бернштейна з біомеханіки стопи.

Враховуючи недосконалість графо-копіювальної системи моделювання взуття, в 1936 році в ЦНІШП група вчених (Ю.П. Зи­бін, Б.П. Хохлов, Х.Х. Ліокумович) розробляють принципово нову систему проектування верху взуття, в основу якої покладені узагальнені дані масового обміру стоп. Вони встановлюють, що між розмірами колодки по довжині та розмірами по її обхвату існує певна залежність, яку можна виразити за допомогою коефіцієнтів розгортки. У цих роботах визначені відповідні коефіцієнти до основних анатомічних точок стопи, розроблена сітка базисних ліній. Це дозволило більш обґрунтовано розробляти конструкції взуття різних видів. Сьогодні ми називаємо цю систему копіювально-графічною.

А.А. Афанасьєв, Г.І. Рослик, В.П. Апанасенко та інші працюють над одержанням більш точних розгорток, розрахунком параметрів деталей верху та серійним розмноженням (градируванням) шаблонів. Фарнієва О.В. досліджує проблему створення раціональної колодки.

Заслуговують на увагу роботи Пєшикова Ф.В. з одержання точних розгорток способом зліпка, Апанасенка В.П., який впровадив шаблонний спосіб проектування взуття.

Вивченню деформацій, які виникають при формуванні заготовок різних конструкцій, присвячені роботи Г.І. Рослика, А.А. Афанасьєва, В.П. Апанасенка.

Великий вклад в розробку конструкцій взуття різних видів і призначення вніс Пєшиков Ф.В. Його праці направлені на удосконалення і конкретизацію копіювально-грфічної системи проектування, якою користуються в різних країнах.

Дубинському Е.А. належать праці з проектування колодок, вивчення кінематики градир-машин та ін.

Удосконаленню внутрішньої форми взуття (колодки) присвячують свої роботи Фукін В.О., Ченцова К.І., Риндич А.А., Либа В.П., Домбровський А.Б., Якимова Г.П. та ін.

Застосування внутрішнього способу формування взуття вимагало високої точності його проектування. Тому в Московському технологічному інституті легкої промисловості (МТІЛП) під керівництвом Зибіна Ю.П. проводяться роботи з проектування різних конструкцій взуття на основі жорсткої оболонки. Над створенням цієї методики працювали Раяцкас В.Л., Кочеткова Т.С., Ключникова В.М., Довнич І.І. та ін.

У 1962-65 рр. в Мілані (Італія) в Міжнародному інституті взуттєвої техніки та мистецтва Адріано Лунаті, викладач школи АРС СУТОРІЯ (з лат. - взуттєве мистецтво), використовуючи елементи існуючих систем моделювання, запропонував метод проектування взуття на колодці і перенесення ліній моделі на площину. Це дозволило покращити формувальні властивості заготовки.

Взуттєва промисловість, починаючи з 1990 року, опинилась в надзвичайно несприятливих умовах на внутрішньому ринку. Через різкий спад вітчизняного виробництва взуття внутрішній ринок заповнився імпортними товарами сумнівної якості. Тому сьогодні перед вченими стоїть завдання зробити все для того, щоб вітчизняне взуття було конкурентоспроможним. Для цього необхідно готувати професіоналів з дизайну, проектування виробів, технології з застосуванням найсучасніших наукових розробок, автоматизованих систем проектування, передового досвіду вітчизняного і зарубіжного взуттєвого виробництва. Італійський метод має значні переваги завдяки своїй точності і якості формування спроектованого взуття і тому широко розповсюджений у світі.