Тема 4. КОНСТРУКТИВНА ХАРАКТЕРИСТИКА ШКІРГАЛАНТРЕЙНИХ ВИРОБІВ.

4.1. Коротка історія розвитку конструкцій шкіргалантерейних виробів.

4.2 Класифікація шкіргалантрейних виробів

4.3 Деталі шкіргалантерейних виробів

4.4 Конструктивна характеристика рукавичок і рукавиць

4.1. Коротка історія розвитку конструкцій шкіргалантерейних виробів.

Історія розвитку конструкцій шкіргалантерейних виробів така ж різноманітна, як і історія костюма, оскільки вони виникли майже одночасно і змінюються протягом багатьох століть.

Перші шкіргалантерейні вироби представляли собою мішки зі шкіри чи хутра (рис. 4.1).

 

Рис. 4.1 – Сумки найпростіших конструкцій: а – сумка-мішок; б – сідельна сумка

У древньогрецьких похованнях зустрічаються жіночі кошелі, які мають вигляд мішечків, оздоблених суцільною вишивкою. Зрозуміло, що існували суто утилітарні мішки для перенесення вантажів, але дрібні побутові предмети носили за поясом, або тримали в руках.

В Європі сумки почали використовувати з ХІ ст., спочатку з досить обмеженим призначенням. Це були невеличкі сумки-гаманці, в які знатні кавалери і дами клали дрібні монети для роздачі милостині. Вони мали назву монетників (рис. 4.2).

 

Рис. 4.2 – Монетники

 

Рис. 4.3 – Жіночі сумки XVI-XVIII ст

Великий поясний кошіль використовували в основному купці і міняйли. Такі ж сумки-кошелі були відомі і на Русі. Відомий московський князь Іван Калита (XIV ст.) навіть прізвисько своє отримав від такого грошового кошеля (калити) за свою скупість. Тому на той час і на Русі сумка була більш притаманною купцеві, аніж аристократові.

З XV ст. роль сумки в костюмі різко змінюється. Вона стає популярним і необхідним предметом серед різних верств населення. Сумки, оздобленні шитвом, шовком, металізованою ниткою чи бісером, а також на рамкових замках, стають предметами розкошу (рис. 4.3). 

В Європі з XVII ст. в чоловічому і жіночому одязі з’являються кишені, в зв’язку з чим чоловіки перестали носити сумки, прикріплені до пояса. Жіночі сумки продовжували існувати, а в XVIII ст. вони стали практично виробами мистецтва.

Конструкція сумки в сучасному розумінні цього слова з’являється тільки в кінці ХІХ – початку ХХ ст. З цього часу сумки поділяють за призначенням і сезонами. З ХХ ст. мода демократизується і практично стає доступною для всіх верств населення. Сьогодні не можна уявити собі жінку без сумки. Вона відіграє не тільки доповнюючу роль, але і більш самостійного елементу костюма.

В Україні найбільш цікавими є вироби народів Закарпаття. Тут виробництво виробів із шкіри – традиційний вид народного ремесла.

Яскравий ефектний костюм гуцула майже завжди доповнюється шкіряною сумкою, яку він носить на ремені через плече. Це так звана тобивка (рис. 4.4) прямокутної чи округленої форми з відформованим вручну ботаном чи простим жорстким клинчиком. Закривається вона на клапан. Клапан – справжній витвір мистецтва – повністю покритий тисненням і металевою (мідною, латунною чи срібною фурнітурою у вигляді бляшок, заклепок чи ажурних решіток). Інколи декілька великих металевих деталей, оточених тисненим орнаментом, утворюють складну декоративну композицію. Деякі тобивки закриваються на замок-вертушку з узорними накладками. Ручка-ремінь прикріплюється за допомогою литих пряжок.

 

Рис. 4.4 – Гуцульська тобивка

Для носіння дрібних речей і грошей слугувала ташка – маленька плоска сумка на дуже довгому тонкому ремені. Вона також оздоблювалась металом, але головною її прикрасою були великі фігурні пряжки на ручці.

Жінки Західної України носили так званий бесаг – своєрідну перекидну сумку (сакву) з грубого тканого полотна, обов’язково в клітинку або дзьобанку – невелику плоску сумку на кольоровому шнурі, що прилягала до стегна, з вовняної тканини з яскравим геометричним орнаментом у вигляді горизонтальних смуг. Дзьобанка прикрашалась китицями і торочками.

Подібні сумки, але менш нарядні, носили в інших районах України. Чоловіки, як правило, підвішували необхідні предмети до пояса або затикали їх за широкий тканий пояс. Однак були розповсюджені і невеликі гаманці і нарядні кисети, зшиті кольоровими нитками, інколи золотою і срібною ниттю.

Такий вид шкіргалантереї, як пояс виник дуже давно і в країнах з жарким кліматом був чи не єдиним елементом костюма. Але поступово він стає необхідним людині для носіння різних предметів, підтримання і укріплення одягу на тілі. В середньовіччі пояс символізував достойність і подружню вірність, а також служив для носіння на ньому дзеркальця, ключів, дзвіночків.

Дуже цікавим є гуцульський черес – пояс-корсет шириною до 30 см, який защипувався на численні пряжки. З внутрішнього боку до нього пришиті кишені для зберігання дрібних предметів.

Рукавиці і рукавички були відомі також в давні часи. Вони були знайдені в єгипетських гробницях. Рукавички захищали кисть від холоду і бруду або були символом високого стану людини. Тому на півночі їх виготовляли з хутра, сукна, прикрашали вишивками, аплікаціями, хутром. Спочатку рукавички мали форму мішечків без відділень для всіх пальців. Потім для зручності у роботі в них стали виділяти великий палець і поступово рукавички набули виду, який вони мають сьогодні.

Починаючи з ХІХ століття рукавички перетворились у прикрасу. Особливо модними були рукавички з білого льону. З цього часу рукавички стали складовою частиною костюма і крім утилітарної функції набули ще й естетичної, а також стали символом аристократизму.

Таким чином, конструкції шкіргалантерейних виробів розвивались з розвитком суспільних відносин і засобів виробництва. Розвиток техніки, особливо хімії, відтворюється на розширенні асортименту виробів з різних матеріалів, уніфікації деталей і вузлів, удосконаленні технології.

Від примітивних конструкцій до складних, від ручної праці до механізованого виробництва, від унікальних виробів до масової продукції – такий шлях пройшли шкіргалантерейні вироби і цей процес постійно розвивається і вдосконалюється.