9.1. Матеріаломісткість конструкцій взуття та  

чинники, які впливають на неї

Оскільки взуттєве виробництво відноситься до матеріало­містких, то раціональному використанню взуттєвих матеріалів, зниженню енергетичних витрат повинна приділятись велика увага, починаючи з розробки моделі виробу і закінчуючи його реалізацією.

Кількість витрачених матеріалів на виріб залежить від багатьох чинників: ступінь покриття верхом ноги людини, тобто вид взуття, розмір та повнота взуття, площа деталей з припусками, кількість деталей на пару, їх укладуванність, деформаційні властивості матеріалів тощо.

Так, наприклад, ступінь покриття верхом ноги визначається видом взуття (табл. 9.1):

Таблиця 9.1 – Вплив видів взуття (за ступенем покриття ноги) на витрати матеріалів

 

Вид взуття

Ступінь покриття ноги

Середня площа деталей верху, дм2

Чоботи

Черевики

Полуботинки (напівчеревики)

Туфлі

Сандалії

2,4

1,0

0,8

0,6

0,4

41,7

17,4

13,9

10,5

7,3

 

Ступінь покриття ноги в чоботах, черевиках, напів­черевиках може бути змінений за рахунок висоти берців (халяв) і, частково, їх форми. Слід зазначити, що висота в окремих типах взуття регламентується (взуття спеціального призначення), а в більшості визначається модельєром та модою.

Площу деталей верху туфель можна зменшити за рахунок збільшення вирізу союзки, шляхом створення туфель з відкритими п’ятковою або геленковою частинами.

На площу деталей верху впливає також товщина проміжних деталей та вузла устілки. Наприклад, збільшення товщини деталей на 1 мм призводить до збільшення припуску на затягувальну кромку на 1,0-1,5 мм. Про це слід пам’ятати при виборі матеріалів на внутрішні і проміжні деталі.

При формуванні заготовок матеріал значно витягується. Деформація залежить від тягучості системи матеріалів. Зміна видовження шкіри верху взуття на 10% змінює деформацію заготовки у поздовжньому напрямку приблизно на 1%, тобто при довжині заготовки 300 мм – на 3 мм в той чи інший боки.

Великий вплив на витрати матеріалу мають розміри взуття, припуски на обробку та зшивання, затягувальну кромку. У ЦНДІШП проведені дослідження, які встановлюють зміни площ комплекту деталей при переході від одного розміру до іншого, методів кріплення, числа деталей, способів обробки видимих країв. Так, наприклад, при переході від одного розміру до другого (суміжного) площа комплекту деталей верху змінюється (в %) від 2,9 (у чоловічих) до 5,2 (в гусариках); від повноти до повноти, відповідно 2,5-4,0; збільшення ширини затягувальної кромки на 1 мм – 0,74-1,27; перехід від відрізних берців до цілих – 1,97-3,80; перехід від відрізних союзок до цілих – 1,24-2,79; перехід від обробки деталей фарбу­ванням до обробки в загинання – 4,3-8,9.

На деякі з цих чинників конструктор не може впливати (розмір, повнота), а решта великою мірою залежать саме від нього. Тому перш ніж приступити до розробки моделі, конструктор повинен грамотно обґрунтувати і вибрати найбільш ефективні конструктивні та інші особливості верху.

Значно впливає на площу комплекту число швів, їх конструкція і припуск на шов. За даними ЦНДІШПу зменшення швів, тобто припусків на зшивання, може зменшити витрати матеріалу від 1,97 до 3,59% на пару.

З іншого боку, зменшення площі деталей, тобто збільшення їх кількості на пару, дозволяє збільшити процент укладуваності шаблонів, особливо при розкроюванні шкір малої площі та з дефектами. Але разом з цим, збільшуються припуски і трудомісткість складання заготовки. Тому у цьому випадку потрібно знайти найбільш оптимальне рішення. Вважається, що оптимальним числом деталей на пару є 12-14.

При використанні матеріалів на деталі низу також потрібно намагатись найбільш раціонально вибрати конструкції (наприклад підошов), припуски на обробку країв, способи обробки деталей, більш дешевші матеріали (замінники шкіри) тощо. На витрати матеріалу має вплив точність виконання операцій, оскільки дозволяє зменшити припуски на шви.

На норму витрат матеріалів впливає укладуваність шаблонів деталей, яка перш за все залежить від їх конфігурації і площі. Саме цей показник закладає при розробці моделі модельєр-конструктор. Він характеризується коефіцієнтом укладуваності, який визначається відношенням площі деталей, що входять в паралелограм, до площі паралелограма. Чим щільніше суміщаються деталі, тим менші міжшаблонні відходи при розкроюванні матеріалу, тим більший коефіцієнт укладуваності.

Коефіцієнт укладуваності визначається, як ви знаєте, методом паралелограма і служить для визначення процента використання матеріалів та норми витрат матеріалів на пару взуття. Знаючи теоретичну та фактичну норми витрат матеріалів на пару взуття, визначають економічність моделі (Е) за формулою:

 

де NH – норма витрат матеріалу на спроектовану (нову) модель, дм2; NT – норма витрат матеріалу на типову модель, дм2.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37  Наверх ↑