Тема 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КОНСТРУКЦІЙ ВЗУТТЯ

1.1. Загальні риси розвитку конструкцій взуття.

1.2. Вплив суспільного розвитку і засобів виробництва на конструкцію взуття.

1.3. Історія розвитку українського народного взуття.

1.4. Роль вчених в розвитку конструювання і проектування взуття.

1.1. Загальні риси розвитку конструкцій взуття

Історія виникнення одягу та взуття, причини, які спонукали людину створювати ті чи інші форми або конструкції, мають велике значення для вивчення історії матеріальної культури.

Для того, щоб правильно зрозуміти і показати розвиток конструкції взуття, дуже важливо знайти вихідні положення, які покладені в її основу. Це, насамперед, історичний процес розвитку результату праці людини з найдревніших часів до сьогодення, закони діалектики, сучасні знання археології, етнографії, технології та конструювання взуття.

У стародавні часи зміна засобів праці (кам’яних знарядь) йшла дуже повільно (за десятки, сотні тисяч років). Також повільно змінювалась і конструкція виробів із шкіри. З розвитком засобів виробництва зміни проходять швидше. У І-ІХ ст. н.е. конструкція взуття суттєво змінювалась через 600-400 років. В останньому тисячолітті (ХІ-ХІХ ст.) час існування конструкції значно скоротився. Але людина за одне покоління не могла бачити цих змін і в неї складалося враження про незмінність конструкції взуття. Та навіть при побіжному розгляді в музеях старовинного взуття не можна не помітити, що колишня конструкція взуття мала зовсім інший вигляд: її деталі з’єднувалися по-іншому. Хоча матеріалом служила ця ж сама шкіра, та якість її була іншою.

Узагальнення великої кількості фактичного матеріалу дозволяє прослідкувати обґрунтовану систему розвитку конструкції взуття. У даному випадку під “конструкцією” взуття розуміють його вид і форму, членування на окремі деталі, способи скріплення деталей. Зибін Ю.П. навів схему, яка ілюструє розвиток конструкції взуття в Східній Європі - від найпростішого цілого елемента (деталі) до складної розчленованої конструкції (табл. 1.1).  

Археологічні розкопки стверджують, що шкіряне взуття з’явилось на дуже ранніх стадіях розвитку людства. Перші його

 

форми дуже примітивні. Для первісної людини взуття представляло собою кусок шкури тварини, яким обгортали ногу і прикріплювали за допомогою ремінців та жил (рис. 1.1). Поступово почало з’явля­тися взуття з викроєних деталей, завдяки чому зникали грубі складки, які натирали ногу (рис. 1.2). 

 

 

 

Рис. 1.1 - Форми взуття первісної людини	Рис. 1.2 - Поршні з викроєних деталей (ХІ ст.)

 

Наочне уявлення про зміну конструкцій заготовки верху взуття з Х по ХХ ст. дає таблиця 1.2, розроблена Г.А. Бастовим. Членування полегшувало згинання і розгинання стопи при ходьбі.

В процесі розвитку взуття виділилося чотири його конструктивних види: 1) сандалії; 2) поршні, постоли, личаки, опанки, туфлі; 3) черевики, напівчеревики; 4) чоботи, напівчоботи.

Найдревнішим видом є сандалії. Найбільше поширення  

вони мали в Єгипті (рис. 1.3), Греції, Римі. Особливістю конструкції сандалій є можливість за рахунок комбінації переплетень краще підігнати їх до ноги, що забезпечує стійкість і зручність при пересуванні людини. Основою сандалії є підошва, яка захищає стопу від нерівностей ґрунту. Частіше використовувалася багатошарова підошва, що збільшувало строки ношення взуття. Сандалії можуть бути: з закритою п’ятковою частиною (рис. 1.4, а); з закритою носко­вою частиною (рис. 1.4, б); такі, що укріплюють гомілковостоп­ний суглоб (рис. 1.4, в) та ін.

 

Для більшості сандалій східного типу характерне кріплення, яке проходить між великим і другим пальцями (рис. 14, г).

Залежно від призначення сандалій змінюються їх конструкція, кількість і форма ременів і декор. Якщо порівняти єгипетську сандалію

 

Рис. 1.4 - Конструкції сандалій (XVIII ст.):

а - древньогрецька; б - древньоалжирська;  

в - древньоримська; г - древньоарабська

(рис. 1.3, б) з древньогрецькою, то можна помітити, що в першому випадку явно переважає естетична функція, а в другому більше виражена утилітарна функція і сандалія має простішу і більш стійку форму.

У країнах з помірним кліматом найбільш розповсюдженим видом взуттям можна вважати поршні, прототипи яких сягають в далеку древність.

Українські постоли являють собою видозмінений варіант пор-шнів з широким використанням декору. У них ремені, котрими взуття утримується на стопі, виконують не тільки утилітарну функцію, але й естетичну.

Поршні і постоли зустрічаються не тільки у слов’ян, але й у туркмен та інших народів.

Розглядаючи розвиток видів взуття, слід відмітити, що на них, в першу чергу, мали великий вплив кліматичні умови. У країнах з теплим кліматом (Єгипет, Греція, Древній Рим) переважали різноманітні конструкції сандалій. В країнах, де тепле літо змінюється холодною зимою, переважають більш закриті види взуття: поршні, постоли, чоботи, черевики.