Розділи

5.2. Конструктивні особливості швів для скріплення деталей

верху взуття та шкіргалантерейних виробів

Традиційно деталі з м’яких матеріалів з’єднуються нитковими швами. Ниткові шви поділяються за такими ознаками: способом переплетення ниток в стібку; видом строчки; кількістю строчок; взаємним розміщенням деталей, що з’єднуються.

У швах, що використовуються для скріплення деталей взуття найбільш розповсюдженими є три основних види переплетень ниток в стібках, які утворюються швейними машинами (рис. 5.1): двониткове внутрішнє (а), двониткове зовнішнє (б), однониткове зовнішнє (в).

 

Рис. 5.1 – Способи переплетення ниток у стібку

Строчки бувають лі­нійні або зигзагоподібні. Останні застосовуються для з’єднання деталей встик, об­метування язичків та інших деталей.

За кількістю строчок шви можуть бути одно-, дво-, три- та багатострочкові. Кіль­кість строчок залежить від навантаження, якого зазнає шов в процесі експлуатації взуття.

За взаємним розмі­щенням деталей, що зшива­ються, шви поділяються на настрочений (а), підкладковий (б), зшивний (в), виворітний (г), переметувальний встик (д), по­тайний (е) та їх модифікації (рис. 5. 2).

Найбільш розповсюд­женим є настрочений шов. Ним з’єднують більшість деталей верху і підкладки взуття та шкіргалантерейних виробів. Цей шов може бути в одну, дві або три строчки (рис. 5.3). Більшу міцність має шов у дві та три строчки, тому ним з’єднують найбільш відповідальні деталі: носки, союзки, задинки, задні зовнішні ремені та ін. Для прикрашання деталей іноді між строчками роблять перфорацію (рис. 5.3, б). Після ряду отворів обов’язково повинна виконуватись строчка, в протилежному випадку шов значно ослаблюється.

 

Рис. 5.3 – Конструкції настроченого шва і параметри його виконання: а – дворядний; б – трирядний з перфорацією

Припуск на настрочений шов порівняно з іншими швами найбільший і коливається в межах 6-11 мм. На нього впливають: кількість строчок, вид матеріалу, призначення взуття, наявність перфорації та діаметр отворів, відстань між строчками тощо (рис. 5.3).

Підкладковим швом з’єднують вузли зовнішніх і внутрішніх деталей по канту. При цьому зовнішня деталь може бути оброблена загинанням або фарбуванням. До підкладки дається припуск 2-4 мм для зручності виконання операції (строчки).

Зшивним швом в основному з’єднують деталі по задньому контуру (п’ятковому). Для укріплення такого шва його розстрочують з зовнішнього або внутрішнього боку деталі ременем або тасьмою (рис. 5.2, ж, з). Задній зовнішній ремінь, який нашивається на зшивний шов однією або двома строчками, також укріплює його.

Інколи зшивний шов не розстрочують, а прокладають прошву між халявами по задньому контуру (рис. 5.2, и). По-перше, прошва ущільнює шов, роблячи його більш водостійким; по-друге, дозволяє краще стягнути деталі та виключити їх сковзання, що також збільшує міцність шва і запобігає перетиранню ниток. Таку ж роль відіграє і бізик, який прокла­дається, коли зшиваються дві напівсоюзки посередині (рис. 5.2, і, ї).

Виворітним швом з’єднують зовнішні деталі з підкладкою по канту. Для закріплення деталей у такому положенні їх прошивають строчкою.

З давнини використовували для зшивання деталей потайний шов. Він зараз застосовується рідко (для з’єднання халяв з підшивкою в юхтових чоботах). Цей шов не дає наскрізних проколів, що зменшує проникання води.

Клейові шви мають деякі переваги перед нитковими, але вони ще не набули такого широкого розповсюдження, як ниткові. У даних швах деталі не ослаблюються проколами, є перспектива автоматизації процесу скріплення деталей і т. і. Клейові шви можна розділити за способом з’єднання деталей на послідовне, паралельне, з одночасною обробкою краю та нанесенням клею. Крім цього їх можна поділити на дві самостійні групи: без зміцнювальної тасьми та зі зміцнювальною тасьмою.

Як правило, клейові шви у взуттєвому виробництві застосовуються для тимчасового з’єднання деталей верху або підкладки з наступним їх застрочуванням.

Для скріплення деталей шкіргалантерейних виробів застосовуються такі основні конструкції швів (рис. 5.4, а): настрочений (накладний) для клапанів, кишень, кокеток, додаткових деталей; настрочений по краю – для зовнішніх (осно­вних та додаткових) деталей, підкладки та корпуса по верхньому краю; зшивний – для зовнішніх та внутрішніх деталей. Для укріп­лення зшивного шва та покращення зовнішнього вигляду виробу застосовують кедер (рис. 5.5).

Крім ниткових методів для з’єднання деталей шкіргалантерейних виробів застосовують ще зварювання у полі струмів високої частоти, заклепки та оплітку (рис. 2.4, б).

 

Рис. 5.4 – Конструкції швів, що з’єднують деталі шкіргалантерейних виробів

 

Рис. 5.5 – Схема зшивного шва з кедером

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37  Наверх ↑

Кращі книги