66. Структура та динаміка зовнішнього боргу України.

Зовнішній державний борг — сукупність боргових зобов’язань держави перед нерезидентами (незалежно від того, в чиїй національній валюті номіновано зобов'язання), що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.  Тобто це заборгованість кредиторам за межами даної країни і зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави.

Зовнішній борг виникає при мобілізації державними  органами  управління   фінансових ресурсів, що перебувають за кордоном. Тому власниками зовнішнього боргу виступають компанії, банки, державні установи різних країн, а також міжнародні фінансові організації. 

Виходячи з критеріїв мети залучення і використання коштів, зовнішній борг України розбивається на такі групи:

А) Кредити, залучені з метою фінансування дефіциту державного бюджету та підтримку платіжного балансу країни в т.ч. для  погашення зовнішнього державного боргу;.

Б) Кредити  на підтримку національної валюти;

В) Пов'язані    кредити,    надані    в    рамках    міждержавних    та міжурядових домовленостей.

В) Державні кредити  на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

Г) Інвестиційні    кредити,    залучені    суб'єктами    господарської діяльності під державні гарантії.

Д) Гарантії іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

Е) Довгострокові негарантовані кредити, залучені недержавними  позичальниками в рамках власних проектів розвитку.

До складу зовнішнього державного боргу України включаються такі основні види заборгованості (за джерелами фінансування):

1. Зобов'язання     за     позиками,     які     надані     міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, ВБ, ЄС, ЄБРР).

2. Заборгованість     перед     зарубіжними     державами     (Росії, Туркменістану, Японії, ФРН, США та ін.).

3. Зобов'язання      за      позиками,      наданими      закордонними комерційними банками (фідуціарні кредити).

4. Заборгованість фізичним та юридичним особам-нерезидентам з управління перед іншим.

Управління державним зовнішнім боргом — це сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску та розміщенням боргових зобов’язань уряду, регулювання ринку державних цінних паперів, надання державних гарантій, обслуговування та погашення боргу тощо.

Воно  передбачає регулювання динаміки державного боргу з підтриманням оптимальних пропорцій між зовнішнім і внутрішнім боргом; максимально ефективне обслуговування боргу із зменшенням питомої ваги витрат на обслуговування боргу у видатковій частині бюджету; вжиття заходів із забезпечення додаткових джерел фінансування, кредитування інших урядів; участь у заходах міжнародних фінансових організацій тощо.

Управління зовнішнім боргом передбачає такі етапи:

-         залучення кредитних ресурсів, у тому числі надання гарантій;

-         розміщення (напрямки використання);

-         обслуговування (сплата відсотків і основного обсягу боргу);

уточнення і зміни умов залучення, розміщення та погашення.

          Зовнішні запозичення здійснюються шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних

цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

Зовнішні державні позики можуть надаватися у грошовій або товарній формах. Грошові кредити можуть надходити від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн та міжнародних організацій і фінансових інституцій здебільшого у валюті країни-кредитора або у вільноконвертованій валюті.

Зовнішні позики надаються на умовах повернення, строковості та платності. Обсяг отриманих зовнішніх кредитів і нарахованих відсотків включається до державного боргу.

У сучасних умовах кредиторами держави можуть виступати міжнародні фінансові організації: Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку та інші організації і банки. Кредити міжнародних фінансових організацій служать формою функціонування іноземного капіталу у країнах-позичальниках. Для цих країн сума зовнішніх державних кредитів та сума несплачених за ними відсотків становить державний борг;

Перші зовнішні державні позики були здійснені Україною ще в 1992 р. Зовнішній державний борг України, що на початок 1993 р. становив 396 млн дол. США, в подальшому зростав і на початок 2000 р. збільшився до 12,438 млрд дол. Динаміка цього показника за період 1996—2000 рр. з виділенням окремих кредиторів наведена в табл. 42.1.

 

Таким чином, на початок 2000 р. найбільшими кредиторами України були: серед міжнародних організацій — Міжнародний валютний фонд, серед держав — Російська Федерація.

За оцінками аналітиків, рівень державного боргу, який загрожує національній безпеці держави, становить щодо ВВП 60 % і вище (за іншими оцінками — 80 % і вище).

В Україні у 2000 р. порівняно з 1990 р. обсяги ВВП суттєво скоротилися — майже на 60 %. Це супроводжується значним зменшенням податкової бази і, як наслідок, можливостей бюджету щодо обслуговування зовнішніх боргів. На початок 1997 р. обсяги зовнішнього державного боргу України щодо ВВП становили близько 20 %, а в наступному році вони сягнули вже майже 38 %. Різке підвищення в 1998 р. цього показника було спричинене не тільки збільшенням самого боргу протягом року (з 9,555 до 11,47 млрд дол. США), а й значним падінням курсу гривні (з 1,899 до 3,427 грн/дол. США) за зростання обсягів номінального ВВП лише на 11,3 %. На кінець 1999 р. зовнішній державний борг сягнув рівня 51 % до ВВП.

Нарощування державою зовнішніх боргів ускладнює проблему виконання бюджетом боргових зобов'язань. Якщо на 1998 р. передбачалася питома вага видатків держбюджету на погашення та обслуговування зовнішніх боргів у розмірі 7,5 %, на 1999 р. — 8 %, то на 2000 р. — вже 12,3 %. Тому для обслуговування зовнішніх боргових зобов'язань потрібна була їх реструктуризація.

Інша проблема України — нестача валютних коштів. На кінець 1999 р. валютні резерви НБУ становили 1046,4 млн дол. США, а на кінець І кварталу 2000 р. — 941 млн дол. Такі обсяги не дають змоги серйозно розраховувати на них при обслуговуванні зовнішніх боргових зобов'язань.

Протягом тривалого часу Україна мала від'ємне сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу (воно стало позитивним тільки починаючи з II кварталу 1999 р.). У зв'язку з цим держава змушена була брати іноземні кредити з метою підтримки платіжного балансу. Отже, зовнішньоекономічна діяльність не була і поки що не стала ефективним джерелом забезпечення України валютними ресурсами. Поглиблює гостроту ситуації й відплив капіталу за кордон (за оцінками — 1,5—2 млрд дол. США щорічно).

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67  Наверх ↑