31. Шляхи вдосконалення міжбюджетних відносин в Україні

Основними складовими міжбюджетних відносин є: розмежування функцій і повноважень між органами державної влади і місцевим самоврядування і на цій основі розподіл доходів і видатків між окремими видами бюджетів;— надання фінансової допомоги бюджетам тих територій, які мають недостатній податковий потенціал, т.б. здійснення бюджетного регулювання;

— забезпечення перерахування надлишкових коштів з бюджетів територій-донорів;

— здійснення фінансового вирівнювання як гарантії задоволення потреб населення усіх територіальних громад на однаковому рівні.

Реформування системи міжбюджетних відносин повинно передбачати реалізацію окремих заходів за наступними цілями:

1.З метою встановлення відповідності між видатками та доходами місцевих бюджетів: активізувати економічну та господарську діяльність місцевих органів влади на підвладній території з метою збільшення частки власних та закріплених джерел доходів у місцевих бюджетах і зменшення частки трансфертів, а також збільшення загалом кількості регіонів, які не потребують трансфертів із державного бюджету;– запровадити державні гарантії фінансового забезпечення виконання делегованих повноважень місцевими органами влади; – покласти в основу політики фінансового вирівнювання критерій зацікавлення бюджетів-донорів віддавати кошти, залишаючи певну частку сум перевиконання доходів у розпорядженні місцевих органів влади.

2.З метою удосконалення Формули розподілу обсягів міжбюджетних трансфертів:– внести зміни до Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів щодо використання індексів відносних видаткових потреб, які дозволять враховувати місцеві особливості розвитку.

3.З метою раціоналізації структури трансфертів:– забезпечити пріоритетність надання цільових субвенцій, збільшити частку субвенцій на соціально-економічний розвиток, сформувати механізм запровадження конкурсних процедур фінансування місцевих програм;

4.З метою упорядкування механізму забезпечення соціальних видатків:– встановити жорстку відповідність між фінансуванням видатків, які спрямовані на вирішення питань місцевого значення і не враховуються при розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, і обсягом власних доходів місцевих бюджетів.

5.З метою заохочення територіальних громад до наповнення бюджетів, передусім у частині доходів, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, і збільшення частки видатків, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів: –встановити частку відрахувань від надходжень з податку на доходи фізичних осіб до другого кошика доходів місцевих бюджетів;

–включити до переліку видатків першого кошика видатки на соціальний захист, соціальне забезпечення, культурно-мистецькі та спортивні заходи, а також видатків на утримання об’єктів соціальної інфраструктури, що переходять у комунальну власність.

6.      Збільшення частки місцевих бюджетів у бюджетній системі відповідає загальноєвропейській тенденції фінансової децентралізації бюджетного процесу.

Ефективність реформ за фінансової децентралізації залежить безпосередньо від виконання зобов'язань держави перед регіонами.

Невиконання цих зобов'язань у попередніх роках — яскравий тому приклад. Розглядаючи проблему децентралізації міжбюджетних відносин постає питання: чи може місцеве самоврядування забезпечити справедливий розподіл доходів, без появи так званих «місцевих князьків».Чи може держава довіряти посадовим особам на місцях?В наслідок цього, для того, щоб проводити подальшу децентралізацію необхідно для початку удосконалити законодавство, що попередило названі вище негативні наслідки.

32. Економічна природа  державного кредиту як складової державних фінансів..

Державний кредит – залучення тимчасово вільних коштів юридичних та фізичних осіб на внутрішньому та зовнішньому ринках для покриття дефіциту бюджету, реалізації інвестиційних проектів на умовах платності, строковості, обов’язкового повернення.

Держава для своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у виді державного кредиту (держава – позичальник, юридичні і фізичні особи – кредитори). Держава може виступати в ролі кредитора, надаючи позику юридичним та фізичним особам, а також у ролі гаранта, коли бере на себе відповідальність за  повернення позик.

За своїм економічним змістом державний кредит – це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти юридичних та фізичних  осіб.

Найпоширенішою формою державного кредиту є позики. Залежно від способу виплати доходу позики поділяють на:

-        процентні позики(власники облігацій отримують твердий дохід у формі процента від номінальної вартості облігацій);

-        виграшні позики (весь дохід власники облігацій одержують у формі виграшу. Дохід виплачується за тими облігаціями, на які випав виграш);

-        безпрограшні позики (випускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть всі облігації);

-        безпроцентні позики (не пе¬редбачають виплати доходу, але гарантують одержання товару).

За строками погашення позики поділяють на короткострокові (до 5 років) і довгострокові (понад 5 років).

За методами розміщення розрізняють позики добровільні та примусові. Облігації добровільних позик вільно продаються і купуються банківськими установами. Державні позики можуть бути облігаційними і безоблігаційними.

Наступною формою державного кредиту є передавання ощадними установами коштів населення, які розміщені в ощадному банку чи в інших ощадних установах держави, для покриття своїх витрат (випуск білетів державної скарбниці, сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик);

Сьогодні найпоширенішою формою державного кредиту є використання державою коштів позикового фонду. Держава мобілізує через кредитні установи частину кредитних ресурсів на покриття своїх витрат. Ця форма державного кредиту зумовлює інфляційні процеси.

До державного кредиту належить також міждержавний кредит, коли одні держави виступають кредиторами, а інші — позичальниками. Величину позик і нарахованих процентів включають до державного боргу.

У сучасних умовах кредиторами держави можуть бути міжнародні фінансові інститути. До їх числа належать СБ, МФВ, ЄБРР тощо. Позики міжнародних фінансових інститутів є формою існування та функціонування іноземного капіталу, і для країни-позичальника заборгованість перед ними становить державний борг.

Для кожної країни питання як зовнішньої, так і внутрішньої заборгованості завжди актуальні. На обслуговування боргів від¬волікаються значні фінансові ресурси, збільшується навантаження на бюджет держави, посилюються інфляційні процеси.

Необхідність Д.К. – покриття дефіциту бюджету;підтримка курсу нац..валюти та платіжного балансу;реаліз.соц. програм;інвестиційні прориви.Показники,що вплива.ть на можливість отримання кредиту:ек-фін показники д-ви;рейтинг д-ви;політюситуація.До недоліків можна віднести наступні:часткова втрата самостійності у свтан. Ек політики;держ.кр.порівнюють з рівнем оподаткув.