76. Гуманізм філософії.
Гуманiзм- визнання людини найвищою цінністю в світі, повага до гідності та розуму людини; течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження,спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей.2. Ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; людяність. Філософія за своєю природою гуманістична, бо в простому розумінні філософія- це любов до мудрості. 1. XV-XVI ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансувід фр. renaissance -відродження. Цей термін вживається на означення періоду відродження античної культури під впливом суттєвих перемін в соціально-економічному та духовному житті Західної Європи. Але надто спрощено було б вважати, що поняття Відродження відбиває лише смисл тієї епохи і що в духовному житті спостерігаєтьсямеханічне перенесення на тогочасний грунт культурного надбання античності. В новій культурі, окрім ренесансу античності, значною мірою знаходить відбиття соціально-економічний та духовний зміст середньовіччя. У царині філософії спостерігається складний, непослідовний, частосуперечливий характер філософських поглядів. Тому надто складно визначити певну систему поглядів, більш-менш сталі напрямки чи філософські течії того періоду. Навіть погляди окремих філософів хибують подекуди двоїстістю, відсутністю певної визначеності. В цілому філософія Відродження не є якимсь повторенням, копіюванням античної філософії, а суттєво відрізняється від неї. З іншого боку, нова філософія, хоча і протиставляє себе середньовічній схоластиці, несе на собі відбиток середньовічної культури, і їй притаманні певні риси, що не властиві античності. 78. Поняття суспільного виробництва та його різновиди. Матеріальна виробнича діяльність людей стала основою виникнення і розвитку суспільних звязків та відносин, тобто людського суспільства. Спільна праця згуртовувала людей, робила їх постійне спілкування життєво необхідним. Тому виробництво завжди, за будь-яких умов має суспільний характер, є суспільним виробництвом. Продуктивні сили становлять лише одну сторону суспільного виробництва. Адже в процесі виробництва люди вступають у певні відносини не тільки з природою, а й один з одним. Ці взаємовідносини людей у процесі виробництва дістали назвувиробничі відносини і представляють другу складову способу виробництва.
У виробничі відносини входять насамперед виробничо-технічні відносини, тобто взаємини між виробниками безпосередньо на конкретному підприємстві. Але для успішного функціонування підприємства необхідні звязки його з іншими підприємствами і навіть галузями виробництва. Отже, у виробничі відносини входять також відносини між людьми різних підприємств чи галузей виробництва, а також відносини в процесі розподілу, обміну та споживання суспільного продукту.
В основі виробничих відносин лежить власність на засоби виробництва. Тобто від того, в чиїй власності
перебувають основні засоби виробництва, залежить сутність, характер усієї системи виробничих відносин. Характер власності визначає форми відносин між людьми у суспільстві: панування і підкорення чи співробітництво та взаємодопомога.
Форми власності визначають форми розподілу, обміну та присвоєння виробленого, а також місце людини в системі виробництва, тобто- це власник, управлінець чи виробник. Левову частку прибутку отримує власник засобів виробництва, а виробнику йде заробітна плата.
За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяють на три великі сфери, або блоки галузей:1 основне виробництво; 2 виробнича інфраструктура; 3 соціальна інфраструктура.
Основне виробництво — це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва.
Виробнича інфраструктура — це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому. Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва.Соціальна інфраструктура — це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. 79.Поняття власності та її форми . Власність означає право на дії з речами, які підлягають обміну. Важливі типи власності включають нерухомістьземля, особисту власністьінша фізичне майно та інтелектуальну власністьправа на артистичні творінням, винаходам і т.д.. Право на власність повязано з власністю, яка встановлює відношення між товарами послугами та іншими людьми або групами, запевняючи власника на право обійтися без власності в манері, яку він або вона вважає доцільною. Деякі філософи стверджують, що права власності є результатом соціального угоди. Інші знаходять походження для них в етиці або природному праві.
Громадська власність- це будь-яка власність, якою керує держава або ціле співтовариство. Приватна власність- будь-яка власність, яка не є громадською власністю. Приватна власність може знаходитися під контролем єдиної людини або групи людей. Деякі філософи, як Карл Маркс, використовували дане поняття, щоб описати соціальні відносини між тими, хто продає їх трудову владу і тими, хто купує це.
У часи середньовіччя і Ренесансу в Європі термінвласність по суті згадувався щодо землі. Великий перегляд колишньої думки був необхідний у відношенні землі, щоб бути розціненим, як тільки особливий випадок різновиду власності. Цей перегляд колишнього думки
був натхненний, хочаб, трьома широкими особливостями ранньої сучасної Європи: хвиля торгівлі, розлад зусиль заборонити інтерес та розвиток централізованих національних монархій
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 Наверх ↑