17. Філософія Нового часу.
Новим час називають епоху 17 -18 ст., яка розпочалася буржуазними революціями. На філософію нового часу впливали: наукова революція, формування буржуазного громадянського суспільства, становлення експериментального природознавства.
Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання. На цій основі формуються 2 протилежні напрямки: емпіризм і раціоналізм.
Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, розум не приносить ніякого нового знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду.
Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції.
Засновник емпіризму англійський філософ Френсіс Бекон 1561- 1626. Він стверджував, що джерелом пізнання і критерієм істини є досвід. Йому належить відомий вислів: Знання — це сила. Бекон запропонував метод індукції хід думки від одиничного до загального, але не визнавав також дедукцію. Отримані через індукцію судження слід перевіряти фактами, зокрема експериментами.
Основоположник раціоналістичного напрямку у філософії —
французький філософ і математик Рене Декарт 1596 — 1650. Декарт підкреслює
практичне значення науки як знаряддя прогресу. Свою методологію він будує на
принципах раціоналістичної дедукції, а експеримент визнає лише як передумову
пізнання. Підтримував дещо спрощену філософську систему: світ побудовано на
раціональних, логічних задачах. Бог створив світ за принципами математики і
логіки.
Розвиток раціоналістичної методології Р.Декарта продовжував також відомий
французький математик, фізик і філософ Блез Паскаль1623-1662, який, як Д.Юм
щодо емпіризму, виявив непослідовність, суперечливість, однобічність та
обмеженість раціоналістично-математичної методології.
СЕНСУАЛІЗМ: Поглибити і далі конкретизувати емпіричну методологію спробував видатний
філософ-матеріаліст XVII ст. Джон Локк1632- 1704.Основне завдання своєї філософії Локк вбачає в дослідженні пізнавальних здібностей та здатностей людини, у виявленні джерел походження людського знання. Дослідження даних проблем він починає з критики теорії вроджених ідей Декарта. Локк доводить, що всі ідеї і поняття людини виникають внаслідок дії речей зовнішнього світу на органи чуття людини. Він розробляє сенсуалістичнузепзиз- відчуття теорію пізнання, згідно з якою джерелом усіх знань є відчуття. Душа людини від природи є чистою дошкою {tabula rasa, на якій чуттєвий досвід малює свої візерунки.Пізнання Локк розглядав як результат чуттєвого досвіду індивіда і поділяв його на дві сфери: зовнішній досвід, обєктом якого є зовнішній світ, та внутрішній, обєктом якогоє діяльність душі людини. Зовнішній досвід є основою чуттєвого пізнання природи, а внутрішній- рефлексивного пізнання діяльності душі. Із цих двох джерел, на думку Локка, ми дістаємо усі наші прості ідеї- найясніші і найочевидніші. Далі пізнання здійснюється через діяльність розуму, який сприймає прості ідеї, співставляє їх, поєднує, порівнює, класифікує, створюючи складні ідеї..Далі розвиток емпірико-сенсуалістичної гносеології вже уXVIII ст. продовжує Довід Юм1711-1776 у працях: Трактат про людське пізнання 1748, Дослідження про принципи моралі 1751. Проте позиція Д. Юма відрізняється від концепції Д. Локка, зокрема в питанні про джерело наших відчуттів. Якщо Локк вбачав джерело відчуттів людини в природі світу, то Юм вважає, що ми, в принципі, не можемо знати, чи існує зовнішній світ, природа, чи ні.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 Наверх ↑