52. Проблема істини в теорії пізнання.

 Історія цивілізації пройнята духом безкорисливих пошуків істини. Багато мислителів, учених, митців присвячували своє життя цим пошукам. Поняттяістина людство поєднало з моральними поняттямиправда іщирість, завдяки чому істина і правда стали метою науки і мистецтва, ідеалом моральних спонук. Цінність істини неосяжна.

Істина — адекватна інформація про обєкт ним може бути і сам субєкт,отримана завдяки його чуттєвому чи інтелектуальному осягненню або завдяки свідченню повідомленню про нього.

Найхарактернішою ознакою цієї інформації є її достовірність. Істина існує як певна духовна реальність в її інформаційному та ціннісному вимірах. Цінність знання вимірюється його істинністю. У ній виявляється зустрічна тотожність знання з предметом і предмета зі знанням. Коли, наприклад, стверджують про людину як істинного патріота, мають на думці особистість, яка чинить патріотично, на користь власної держави, народу. Проблема істини була усвідомлена й сформульована ще в Давній Греції. Вже елеати й софісти піддали сумніву достовірність чуттєвих знань людини. Платон обстоював можливість знань лише про вічні та незмінні ідеї, вважаючи відомості про чуттєвий світ недостовірними. За переконаннями Арістотеля, істина є відповідністю між певними твердженнями, судженнями, висловлюваннями і тим, про що у них ідеться. Звичайно, поняттяціле число, квант,

гравітація не є ні хибними, ні істинними. Але певні твердження з використанням їх можуть бути істинними або хибними. Наприклад, із судженьквант- одиниця виміру маси тіла, ±1 є цілим числом, гравітація- спосіб приготування їжі перше і третє є хибними.

Історії філософії відомі найрізноманітніші концепції істини. Відмінності між ними зумовлені різним розумінням дійсності. Платон розглядав її як незмінні надлюдські ідеї; Берклі й Мах- як комбінаціїкомплекси відчуттів; Гегель- як світовий розум, що розвивається. Матеріалістичні вчення тлумачать дійсність як обєктивну реальність, що існує поза людиною й незалежно від неї.

Оскільки істина не існує окремо від знання, тому, згадуючи про неї, людина має в думці істинне знання, виражене в поняттях,судженнях, теоріях та інших його формах. Внаслідок однобічного сприйняття обєкта, поспішних узагальнень, тлумачень вірогіднісного знання як достовірного або в результаті використання недосконалих пізнавальних засобів виникає помилкове знання. Воно може бутифактичнимза змістом і логічним повязаним з некоректним рухом думки, з порушенням логічних правил. Помилкове знання є неминучим. Тому метою пізнання є виявлення та витіснення його зі сфери знання. Крім класичної концепції істини, яка розглядає пізнання як взаємодію та взаємозалежність обєкта і субєкта, доводячи, що пізнання не є копіюванням обєкта, існують й інші концепції.

Прихильники кореспондентної концепції істини виходять з того, що твердження повинні відповідати зовнішній дійсності. Йдеться про твердження, що містять поняття, які відображають доступні для сприймання органами відчуттяспоглядання якості та відношеннячервоний, кулеподібний, солодкий. Однак наука часто послуговується абстрактними поняттями, які відображають поняття і відношення, недоступні для безпосереднього сприймання органами відчуттівспін, валентність тощо. У звязку з цим прихильники кореспондентної концепції істини поділяють мову науки на мову споглядання, мову теорії та кореспондентну мовумову інтерпретації. Завдяки використанню мови інтерпретації теоретичні поняття, які не піддаються безпосередньому спогляданню, інтерпретуються мовою споглядання, замінюються поняттями, що описують відчуття.