18. Класична німецька філософія. Класична німецька філософія — значний і вагомий етап у розвитку світової філософії. Вона представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини, такими оригінальними мислителями як: Іммануїл Кант 1724 — 1804, Йоган Готліб Фіхте 1762 — 1814, Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель 1770 — 1831, Людвіг Файербах 1804 — 1872

Родоначальником німецької класичної філософії був Іммануїл Кант. В його творчості умовно виділяють два періоди: докритичний до 1770 та критичний. Для першого властиве захоплення природничими науками, натурфілософською проблематикою. Другий період Присвячений вивченню походження пізнавальної діяльності, її закономірностей.

Кант створив цілісну філософську систему, своєрідний духовний памятник епохи і людського розуму, який сконструював його за певними правилами на основі чуттєвого матеріалу, отриманого від речей у собі. Кант визнавав у людини наявність теоретичного і практичного розуму.

Кант прихильник суворих правил у сфері моралі. В етиці кант вимагає керуватися правилом, яке незалежно від морального змісту вчинка могла б стати всезагальним законом поведінки. Категоричний імператив. В етиці проголошує

самоцінність кожного індивіда, як особистості. Прогресивним було вчення Канта про необхідність вічного миру. Засобом для його встановлення він вважав розвиток міжнародної торгівлі та взаємовигідне спілкування різних держав.

Вищим досягненням класичної німецької філософії є вчення Гегеля.
Вихідний пункт філософської концепції Гегеля — тотожність буття і мислення. Мислення розглядається як процес безперервного розвитку пізнання, як процес сходження від нижчого до вищого. Абсолютна ідея є активною і діяльною, вона мислить і пізнає себе, проходячи в цьому розвитку три етапи. Ці три етапи Гегель сформував в самостійні складові частини філософської системи:
Логіку
Філософію природи
Філософію духу

Гегель сформулював основні принципи діалектики:
принцип переходу ккількісних змін у якісні і навпаки
принцип тотожності протилежностей
принцип заперечення заперечення

Досліджуючи зростання якісності у кількісних категоріях, Гегель приходить до категорії міри. Міра — це єдність якості і кількості.

Особливий інтерес становить гегелівське розуміння історії, в основі якої лежить поняття світового духу. На його думку: Історія людства — це прогрес у пізнанні свободи, а ідеал історичного розвитку суспільства — досягнення свободи для всіх. Відповідно до цього , Гегель поділив всесвітню історію на три періоди:

1. східний світ
2. греко-римський світ
3. німецький світ

У пешому вільна одна людина — деспот, а другому — вільна певна група людей, а третьому — вільні всі.

Взірцем втілення свободи вважав німецьку монархію, державу тлумачив як втілення Бога і розуму і світі. Таке розуміння держави стало основою тоталітаризму.

Період німецької класичної філософії закінчується філософською системою Людвіга Фейербаха 1804 — 1872. Учень Гегеля — Людвіг Фейєрбах першим перейшов на позиції філософського матеріалізму.

Головною справою життя і філософії Фейєрбаха була критика релігії. Напритивагу гегелівській філософії релігії Фейєрбах розглядав філософію та релігію як світорозуміння, що взаємно виключають одне одного.

Феєрбах постійно протиставляє релігійному приреченню та смиренню практичну активність людей. Не в релігії, а в практичній діяльності і духовній творчості людина долає ті незручності, які стоять на її шляху до справжньої свободи.

Фейєрбах переконливо показав органічний звязок релігії та філософського ідеалізму. Логічне джерело того й іншого полягає у відриві мислення від чуттєвого буття. Вважав, що Бог у монотеїстичних релігіях теж є загальним поняттям, відірваним та протиставленим світу.

Фейєрбах розглядав свою філософію, як завершення і разом з тим подолання вчення Гегеля. Фейєрбах виходить з того, що реальним субєктом розуму є людина. Людина ж у свою чергу є

продуктом природи, найвищим предметом філософії.

Фейєрбах вніс багато і в теорію пізнання. Реальний світ є дійсністю, що чуттєво сприймається. Першим обєктом для будь-чкої людини є завжди інша людина.

Досягненням філософії Фейєрбаха є те, що вона відтворила матеріалістичні принципи, піднесла їх на вищий щабель і тим самим здійснила значний вплив на розвиток філософської думки.