19. Джерела зовнішнього фінансування нац. економік та їх порівняльна характеристика.

Прямі інвестиції - це вкладення капіталу з метою отримання підприємницького прибутку та контролю інвестора над об’єктом інвестування. Прямими є як самі інвестиції, так і реінвестиції. Перевага полягає в тому, що інвестор зацікавлений у розвитку виробництва. Недолік може бути в тому, що часто виникають проблеми стосовно наці. не сприйняття іноземної власності.

Портфельні інвестиції - вкладення капіталу, як правило в цінні папери, з метою отримання дивідендів, доходу, без отримання контролю. Перевага полягає в тому, що інвестор надає кошти не цікавлячись участю в управлінні. Обмеження полягає в тому, що інвестор швидше зацікавлений у високій поточній доходності цінних паперів, ніж у створенні умов для ефективного розвитку у майбутньому.

Кредити міжнародних фінансових організацій вирізняються відносно щедрими умовами оплати за користування коштами. Вони хоча і невеликі за обсягом, але свідчать пор певну стабільність і запорукою того, що приватний інвестор може прийти в країну. Великим недоліком є те, що надаючи кредити, міжнародні організації часто ставлять додаткові умови стосовно провадження політики держави, що часто не відповідає нац. інтересам країни і у довгостроковому періоді може підірвати основи розвитку.

Запозичення на міжнародних фінансових ринках - позитивний метод у тому плані, що є не інфляційним, не викликає ефекту витіснення інвестицій на внутрішньому ринку, дозволяє мобілізувати досить значні кошти приватних інвесторів. Недоліком є те, що в цьому разі доводиться “дружити” з міжнародними фінансовими установами з усіма відповідними наслідками. Ще одним недоліком є велика нестабільність цих грошових коштів. Вони носять переважно спекулятивний характер, а тому в разі критичної ситуації на ринку можуть негативно вплинути на ек. країни через раптовий та масовий відтік. Наступний недолік це те, що в період відносної стабільності доводиться встановлювати досить високу відсоткову ставку.

Офіційна допомога розвитку-гранти, займи, технічна допомога. Перевага в її безоплатності або низькій дуже вартості. Недолік у незначних обсягах, а також у тому, що кошти в таких випадках переважно витрачаються на товари та послуги, походженням з країни донора, і реальна вартість наданої допомоги суттєво нижча від заявлених.

20. Еволюція світової валютної системи.

Валютна с-ма (ВС) – форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена нац. чи міжнародним законодавством. Вирізняють нац., міжнародну ,регіональну і світову ВС (СВС)

Основні етапи створення світової валютної системи:

1)Становлення, формування передумов, визначення принципів нової системи; при цьому зберігається її спадкоємний зв’язок з попередньою системою. 2)Формування структурної єдності, завершення побудови, поступова активізація принципів нової системи. 3)Створення повноцінно функціонуючої нової світової валютної системи на базі закінченої цілісності та органічної зв’язки її елементів.

Криза світової валютної системи – загострення валютних протиріч, різке порушення її функціонування, що проявляється у невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму зміненим умовам виробництва.

Криза світової валютної системи веде до знищення старої системи та заміни її новою, яка забезпечує відносну валютну стабілізацію. У своєму розвитку світова валютна система до сучасного часу пройшла чотири етапи: 1)С-ма золотого стандарту (Паризька) (1870-1914, 1925-1931); 2)С-ма золотовалютного стандарту (Генуезька) (між І та ІІ св в); 3)Бреттон-Вудська (1944-1971, офіційно до 1976); 4)Ямайська (1976-до тепер)

Перші 2 часто об’єднують в с-му золотого стандарту: кожна нац. грошова одиниця мала певний золотий (Аи) вміст, була забезпечена певною фіксованою ваговою кількістю Au. Курс НВ визначався на основі Au пари­тету. Існував порядок вільного продажу та купівлі Au. Банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість Au.

Бреттон-Вудська ВС: Базою цієї системи був золотовалютний стандарт на основі золота і двох валют - долара США і фунта стерлінгів (розглядалися як еквіваленти Au). Проте на практиці під тиском США утворився золо-тодоларовий стандарт. Залишались фіксовані паритети і гарантія обміну валюти на Au (на практиці тільки через долар, бо USD був єдиною валютою, що зберігала зовн конвертованість у Au). Було заборонено вільно купляти і продавати Au (можна тільки на рівні ЦБ). Режим фіксованих вал. курсів (могли коливатися в межах 1%). Створено орган міждержавного вал. рег-ня – МВФ та МБРР (зараз СБ), який повинен був слідкувати за нормальним функціонуванням світової валютної системи. В кінці 60 у зв’язку із зростанням фін потоків непов’язаних з реальними потоками, відпливом кап-лу зі США та перевищенням маси USD над Au запасами США, США розірвали зв’язки USD з AU, а в 1971 встановили плаваючий ВК.

Після наради в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 р. організовано Ямайську ВС. Введено стандарт СДР (мав стати осн. резервом), курс якого визначається на основі валютного кошика. Проголошено повну демонетизацію Au у сфері вал відносин. Припинено конвертованість вал в Au. Розширено повноваження МВФ. Дозволено як фіксовані так і плаваючі курси. Зруйновано держ. та міждерж контроль над ринками Au.