71. Основні ринки робочої сили.

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту.

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці. Підвищення міжна­родної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною.

У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю тру­дових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжна­родних організаціях (ООН, МВФ, СОТ, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придат­ності. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення гло­бальних проблем.

Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці — робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «еколо­гічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (на­приклад, посуха) змушені покидати свої насаджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.

На ринку праці можна вирізнити ще дрібніші сегменти, класи­фікуючи робочу силу за віковими й професійними особливостями, ознаками тієї або іншої культури, традиції, а також національними, расовими та статевими ознаками. Такий поділ чималою мірою пов'язаний з діяльністю ТНК, які мають попит на чітко визначені категорії робочої сили. Так, філіали західних компаній у країнах, що розвиваються (зокрема, в зонах «вільної торгівлі»), прагнуть використати насамперед працю молодих незаміжніх жінок, які не висувають високих вимог щодо оплати праці і водночас є слухняними, надійними, спритними в роботі і т, д.

Сучасна структура світового ринку праці характеризується, на­самперед, виникненням такого нового й особливого його сегмен­та, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спе­ціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток розглядуваного сегмента ринку робочої сили значною мірою зумовлюється стрімким зростанням світової торгівлі послу­гами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина інте­лектуальної робочої сили може брати участь у виробничому про­цесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування.

72. Основні форми міжнародного бізнесу.

Міжнародний бізнес – діяльність, яка включає операції між контрагентами двох або більше країн.

Контрагент (суб’єкт міжнародного бізнесу) – іноземний партнер по міжнародному бізнесу.

Основні суб’єкти міжнародного бізнесу:

фізичні особи;

фірми;

спілки підприємців;

представники держав;

міжнародні організації;

транснаціональні корпорації.

Сутністю міжнародного бізнесу є підприємництво, що здійснюється у міжнародній сфері.

Мотивація міжнародного бізнесу:

розширення продаж;

придбання нових джерел ресурсів;

диверсифікація.

Типи міжнародного бізнесу:

приватний, який здійснюють фізичні особи та приватні юридичні особи;

державний, який здійснюють держави та їхні представники.

Цілі міжнародного бізнесу:

отримання доходу (прибутку), його стабілізація або збільшення;

реалізація довгострокових інтересів.

Види міжнародного бізнесу:

промисловий;

торговельний;

фінансовий;

аграрний;

транспортно-комунікаційний;

інші.

Сучасні особливості розвитку міжнародного бізнесу:

інтерналізація;

інтернаціоналізація;

диверсифікація;

транснаціоналізація;

глобалізація.

Форми міжнародного бізнесу:

експорт і імпорт товарів та послуг;

контрактні коопераційні угоди:

ліцензування;

франчайзинг;

господарська діяльність за кордоном:

банківські операції;

оренда;

прокат;

страхування;

НДДКР;

підрядне виробництво;

управління за контрактом (менеджмент);

спільне підприємство;

пряме 100%-не інвестування (створення за кордоном власної виробничої філії).