Мотиваційний меха­нізм управління трудовою поведі­нкою.

Вся д-ність людини обумовлена реально існуючими потребами. Люди намагаються або чогось до­сягти, або ж чогось уникнути. В вузькому сенсі слова, мотивована д-ність – це вільні, обумовлені внутр-німи спонуками дії лю­дини, спрямовані на досягнення своїх цілей, реалізацію своїх інте­ресів. В мотивованій д-ності роб-к сам визначає міру своїх дій в зал. від внутр-ніх спонук та умов зов-ньої середи.

Мотивація праці – це нама­гання працівника задовольнити свої потреби (отримати певні блага) шляхом трудової д-ності. В стр-ру мотиву праці входять: пот­реба, яку хоче задовольнити пра­цівник; благо, що здатне задово­льнити цю потребу; трудову дію, необхідну для отримання блага; ціна – витрати матер-ного та мо­рального характеру, пов’язані зі здійсненням трудової дії.

Мотив праці формується лише тоді, коли трудова д-ність є якщо не єдиною, то основною умовою отримання блага. Якщо ж крите­рієм в розподільчих відносинах слугують статусні відмінності, стаж роботи, приналежність до певної соціальної групи, то фор­муються мотиви службового про­сування, отримання розряду, сту­пеню, закріплення за робочим мі­сцем і т.д., що не обов’язково пе­редбачають трудову активність працівника, оскільки можуть до­сягатись за допомогою інших ви­дів д-ності.

Мотивація праці – важливий фактор рез-тивності праці, і в цій якості він складає основу трудо­вого потенціалу працівника, тобто усієї сукупності властивостей , що впливають на вир-чу д-ність. Трудовий потенціал складається з психофізіологічного потенціалу (здібності та схильності людини, стан його здоров’я, тип нервової с-ми) та особистого (мотивацій­ного) потенціалу. Мотиваційний потенціал відіграє роль пускового механізму, що визначає, які здіб­ності та в якій мірі працівник буде розвивати та викор-вати в процесі трудової д-ності.

Отже, зв’язок мотивації та рез-тів праці опосередкована природ­ними здібностями та набутими навичками, але саме мотивація є джерелом трудової д-ності особи­стості.

83.           Стимул як чинник активізації трудової діяльності.

Стимулами можуть бути будь-які блага, що задовольняють пот­реби людини, якщо їх отримання передбачає трудову д-ність. Ін­шими словами, благо стає стиму­лом праці, якщо воно формує мо­тив праці. Поняття “мотив праці” та “стимул праці” по суті тотожні. В першому випадку мова йде про працівника, що прагне отримати благо за допомогою трудової д-ності (мотив) , в іншому – про ор­ган упр-ня, що володіє набором благ, необхідних працівнику, на­дає їх йому за умови еф-ої трудо­вої д-ності (стимул) .

Стимулювання праці передба­чає створення умов (госп-кого механізму) , за яких активна тру­дова д-ність , що дає певні рез-ти, стає необхідною та достатньою умовою задоволення соціально обумовлених потреб працівника, форм-ня у нього мотивів праці.

С-ма мотивів та стимулів праці повинна спиратись на певну базу – нормативний рівень трудової д-ності. Факт вступу працівника в трудові відносини передбачає, що він за попередньо обговорену ви­нагороду повинен виконувати пе­вне коло обов’язків. В цій ситуа­ції для стимулювання ще немає місця. Це сфера, що контролює­ться, тут працюють мотиви уник­нення, пов’язані зі страхом бути покараним за невиконання певних вимог.

С-ма стимулювання праці як би виростає з адміністративно-пра­вових методів упр-ня, але не за­міняє їх. Стимулювання праці еф-е лише в тому випадку, коли ор­гани упр-ня досягають та підтри­мують той рівень праці, за який платять. Ціль стимулювання – не взагалі стимулювати людину пра­цювати, а змусити його робити краще (більше) того, що обумов­лено трудовою угодою.