Яке історичне значення битви на Куликовому полі?

Вже до 1380 р Москва зміцніла настільки, що великий князь Дмитро Іванович Донський (1359-1389 рр.), Онук Івана Калити, зумів вступити у відкриту боротьбу з Ордою.

Дмитро Іванович народився 12 жовтня 1350 Коли він сів на московський престол, йому було всього 9 років. У 1365 померла його мати, наступного року князь одружився на дочці суздальського князя. Молодій дружині часто доводилося проводжати Дмитра у важкі і небезпечні походи. Роки не проходило без військових походів. Головною справою його життя стала боротьба з татарами. У джерелах зберігся опис зовнішності Дмитра. Він був сильним і мужнім, тілом великий і широкий, плечистий, дуже важкий, мав чорне волосся і бороду. Біограф князя відзначив і ще цікаву деталь - князь не був «вельми» освічений, «ще бо і книгам не навчений сей добро». Мабуть, це свідчення загального занепаду грамотності на Русі в період татарської навали. Смерть підібралася до нього в розквіті його життєвих сил. Він помер в 1389 р

Дмитро Донський очолив опір російських вторгненню татар хана Мамая. Цей хан прагнув відновити повновладдя Орди над Руссю після 20 років внутрішніх конфліктів в Орді (1359-1381 рр.). Допомога Мамаю обіцяли рязанський князь Олег (для нього це був засіб врятувати своє князівство від погрому, оскільки він повідомляв Дмитру про всі пересування ординського війська) і литовський князь Ягайло, зацікавлений у розгромі Москви і розділі зібраних нею земель.

У 1377 і 1378 рр. Дмитро вперше спробував захистити нижегородські і рязанські землі від вторгнень татар. З ім'ям московського князя у росіян було пов'язано тепер уявлення про наведення порядку в країні, про безпеку від татарських навал.

Тому 8 вересня 1380 р на Куликовому полі перед військами хана Мамая стояло вже не військо московського князя Дмитра, а військо з більшості російських земель. Це було військо, об'єднане загальним культурним і політичним ідеалом - православ'я і єдиної російської держави. Тому хоча тверські і суздальські князі, а також Новгород тримали нейтралітет, тверські і суздальські ратники воювали на Куликовому полі. Отримавши благословення церкви, військо виступило назустріч ворогу і в ніч з 7 на 8 вересня переправилося через Дон на Куликівське поле. Результат знаменитої битви з ординцями вирішили дві обставини: мужність і стійкість Великого полку і своєчасні дії полку Засадного, який вдало вдарив у фланг увлекшихся атакою ординців. Останні не витримали раптового удару і побігли.

Перемога, здобута князем Дмитром, стала першою перемогою Московської держави, що з'єднала воєдино у свідомості народу ідею боротьби з татарами і ідею побудови єдиної національної держави. Перемога ще більш підняла значення Москви як центру об'єднання російських земель, повернула народу віру в свої сили, згуртувала його для подальшої боротьби. Битва на Дону зажадала від Русі такого напрузі сил, що через два роки (1382) вона не зуміла відбити нашестя нового ординського хана Тохтамиша, який дійшов до Москви і спалив її.

Процес централізації перейшов у нову якість. Дмитру вперше вдалося передати велике княжіння своєму синові Василю як свою «отчину» без ханського ярлика. Стало обов'язковою, «без непослуху», служба удільних князів великому князю. Був введений територіальний принцип формування ополчень, за яким бояри повинні були виступати в бій разом з тими князями, на території яких знаходилися їхні землі. (Раніше вибір князя для боярина був абсолютно вільним.) Були визначені норми данини з князівств для сплати в Орду. Дмитро зробив першу спробу поставити в залежність від себе церкву, зробивши митрополитом свого ставленика Мітяя. Правда, в кінці кінців, ця спроба не вдалася, і самостійність церкви була відновлена.