Тема 13. Ринки капіталів  і природних ресурсів .

1. Капітали як фактор виробництва ринок капіталів і позичковий процент.

2. Інвестиційні рішення фірми. Дисконтування інвестицій.

3. Ринок природних ресурсів.

1.

В економіці ринкового типу функціонуючі суб'єкти як капітал можуть розглядати все те, що приносить доход. Для найманого працівника  - це його робоча сила. Для торгового підприємця капіталом - закуплена партія товару. Для власника будинку капіталом є будинок або готель, які приносять доход від мешканців. У цьому розділі, так само, як і в попередніх та наступних, у термін "капітал" як фактор виробництва (ресурс) ми вкладатимемо інший зміст. Саме про це йтиметься далі.

Капітал - це ресурс тривалого користування, що створений з ме¬тою виробництва більшої кількості благ. Є сенс розрізняти фізичний і грошовий капітал. Фізичний капітал - це сукупність матеріальних благ (машин, будівель і споруд, транспортних засобів, інструментів), які використовуються у виробництві товарів і послуг з метою отримання прибутку. Грошовий капітал - це грошова форма капіталу, що виражається сумою готівкових грошей або особливим записом на банківському рахунку.

Капітал сам по собі виступає у вигляді фондів. Фонди - це вели¬чина капіталу в даний момент часу. В будь-який момент часу фірма має певну кількість устаткування та іншого капіталу. Послуги (вико-ристання) капіталу вимірюються як змінні питомі витрати капіталу. Питомі витрати капіталу - це міра величини капіталу, що витрачається за одиницю часу.

Ціна, яку платять власникам капіталу за використання позичкових засобів протягом певного періоду, є позичковим відсотком. Позич¬ковий відсоток звичайно виражається через ставку цього відсотка за рік.

Торгівля позичкових засобів ведеться на різних фінансових ринках. Рівноважна ставка позичкового відсотка - це така його ставка, ,за якої обсяг позичкових засобів, що пропонується, дорівнює їх кіль¬кості, яка відповідає платоспроможному попиту. Позичальниками передусім є підприємницькі фірми, які використовують позичкові засоби для фінансування нового капіталу; індивідуальні споживачі, які беруть у борг засоби для фінансування купівлі товарів тривалого користування. Уряд також бере на ринках засоби - для покриття бюджетних дефіцитів і фінансування створення об'єктів громадського призначення.

Тих хто постачає засоби позичальникам , називають заощаджувачами Заощаджувані виділяють частину свого поточного доходу  для використання  іншими і отримують за це компенсацію у вигляді початкового відсотка.

Заощадження збільшують можливість споживання в майбутніх періодах, але скорочують  теперішнє споживання. Пояснення логіки поведінки індивіда при розподілі поточного  доходу на споживану й заощаджувану  частину можна дати, використовуючи поняття міжперіодної функції корисності. Ця функція дає можливість  проаналізувати індивідуальну функцію пропозиції капіталу.

Припустимо з метою спрощення, що існують лише два періоди:

поточний t = 0 та майбутній t = 1

 

Карта байдужості відображає двоперіодну функцію корисності індивіда. Кожна точка кривої байдужості відповідає певній комбінації обсягів споживання індивіда в по¬точному (С0) і майбутньому (С1) періодах. Всі комбінації, що відповідають точкам од¬нієї і тієї ж кривої байдужості, виражають однаковий рівень добробуту на відрізку, час що складається з двох названих періодів.

Випуклість кривих байдужості до початку координат , свідчить про те, що із скороченням поточного споживання індивід лише в тому випадку вважатиме свій добробут незмінним, якщо кожна додаткова одиниця, що вилучатиметься з поточного  споживання, буде компенсуватися всезростаючим приростом споживання в майбутньому.

Люди відрізняються в перевагах щодо розподілу доходів відносно теперішнього і майбутнього. Одні більш нетерпеливі, ніж інші. Ті хто прагне негайної винагороди, мають дуже позитивну часову перевагу. Їхні криві байдужості мають крутий нахил . Більш терпеливі і ощадливі мають пологі криві байдужості . Споживач має позитивну часову перевагу, якщо більше грошової одиниці в майбутньому потрібно для компенсації відмови від можливості витратити грошову одиницю в поточному періоді.

Тангенс кута нахилу дотичної до кривої байдужості дорівнює граничній нормі часової переваги. В даному випадку tg b  виражає міру переваг індивідом теперішніх благ щодо майбутніх. Гранична норма часових переваг показує, на скільки одиниць повинен збільшитися об¬сяг благ майбутнього періоду із зменшенням обсягу благ поточного пе¬ріоду на одиницю, щоб при цьому добробут індивіда не змінився. За заданого рівня добробуту гранична норма часових переваг теперішніх благ майбутнім тим менша, чим більша частка поточного споживання.

В економіці з розвинутою кредитно-грошовою системою заощад¬ження можна віддати в позику під певний відсоток. Позначимо позичкову ставку відсотка - і, доход – Y , споживчі витрати - С. Якщо індивід на початку нульового періоду заощадить (Yо - Co)) грошових од. і віддасть їх у позику до кінця поточного періоду, то в першому періоді він отримає у вигляді поверненої з відсотками позички (Yо - Co) (1 + i ) грош. од. Рівняння С1 = (Yо – Co) (1 + i ) = (1 + i )Yo - (1 + і)Со назива¬ють двоперіодним бюджетним обмеженням. Воно показує, як інди¬від, що має в нульовому періоді Yo  грош. од., може варіювати обсяги споживання в обох періодах .

За повної відмови від споживання в ну¬льовому періоді споживання в першому пе¬ріоді становитиме (1+i)Yo. Кожна одиниця споживання в поточному періоді знижує споживання майбутнього періоду на (1+і) одиниць.

 

Накладання двоперіодної бюджетної лінії на карту байдужості, що виражає двоперіодну функцію корисності, дає змогу визначити, як за існуючої ставки відсотка індивід розподіляє  свій поточний доход на споживчу і заощаджувану частини .

 

Підвищення ставки позичкового відсотка повертає двоперіодне бюджетне обмеження вгору і збільшує кут нахилу бюджетної лінії та переводить індивіда на ще більш високу криву байдужості.

 

Реакція індивіда на зміну ставки відсотка поділяється на ефект заміщення і ефект доходу. Якщо провести до по¬чаткової кривої байдужості U1 дотичну, паралельну новій двоперіодній бюджетній лінії U2, то виявимо, що ефект заміщення виражається у збільшенні заощаджень на С01-С03. Це пояснюється тим, що підви¬щення ставки відсотка збільшує відносну цінність (корисність) заощаджень, і тому їх частка в поточному доході зростає.

Наголосимо, що ставка позичкового відсотку – не єдиний фактор, що визначає заощадження (нагромадження). Вони також залежать від доходів і переваг споживачів.

Зростання добробуту індивіда внаслідок підвищення ставки відсотка (перехід з U1 на U2) полягає у збільшенні його споживання в обох періодах. Але якщо приріст споживання в майбутньому періоді забезпечується зростанням ставки відсотка, то підвищити споживання в поточному періоді можна тільки за рахунок зниження обсягу заощаджень. Таким чином, ефект доходу при зростанні ставки відсотка полягає у скороченні заощаджень.

Як у цілому зміниться обсяг заощаджень при підвищенні ставки відсотка, залежить від абсолютних значень зміни заощаджень під впливом кожного з розглянутих ефектів. Як правило, за низьких ставок відсотка ефект заміни перекриває ефект доходу, а за високих -навпаки. Тому крива пропозиції капіталу (утворення заощаджень) подібна до кривої пропозиції праці, що вигнута назад.

Ринкова пропозиція заощаджень - це сума обсягів заощаджень, що пропонується всіма, хто дає в борг за будь-якої можливої ставки позичкового відсотка. До числа інших заощаджувчів  крім індивідуальних належать корпорації та держава.