3. Лідерство у цінах – це форма угоди, коли олігополісти координують свою цінову поведінку,
не вдаючись до прямої таємної змови. Офіційні угоди і таємні зустрічі при цьому не потрібні. Одній фірмі, яка є найбільшою або найефективнішою, з мов¬чазної згоди інших відводиться провідна роль у встановленні галузевих цін. Фірма-лідер оголошує про зміну своїх цін, і решта фірм наслідують її цінову поведінку. Якщо інші фірми не підтримують цінової політики лідера, то лідер відмовляється від зміни цін. Проте якщо на заяви лідера дуже часто накладається вето з боку інших фірм, то може появитися інший лідер.У період після Другої світової війни у США та інших розвинутих країнах лідерство у цінах спостерігалося у автомобільній, сталеливарній, тютюновій цeментній, харчовій та інших галузях промисловості.
Цінова політика галузевих лідерів базується на трьох важливих принципах.
По-перше, коригування цін відбувається досить рідко. Тому в галузях, які мають цінових лідерів, ціни досить довго зберігають незмінними. Лідери ризикують втратити своє становище у випадку, коли нові ціни не підтримають конкуренти; лідер змінює ціни не кожного дня, а тільки тоді, коли галузеві витрати і попит змінюються істотно; наприклад: зростають податки, ціни на працю або електро¬енергію, у продаж надходять нові моделі виробів тощо.
По-друге, фірма-лідер для перешкодження появі нових конкурентів і збереження олігопольної структури галузі може встановити ціну нижче рівня, який максимізує прибуток у короткостроковому періоді. Встановлення ціни, яка не до¬пускає у галузь нових фірм, називають обмежувальним ціноутворенням.
По-третє, для оголошення конкурентам про зміну цін ціновий лідер часто ви¬користовує повідомлення, яке доводиться галузевими друкованими або електрон¬ними ЗМІ.
Основним недоліком моделі "лідерство у цінах" є припущення, що недомінуючі фірми погодяться зі своїм становищем послідовника лідера і будуть щасливі тривалий час зберігати за собою якусь частку ринку. Проте вони можуть вирішити не наслідувати підвищення ціни, задане лідером, з метою підвищення власної частки. Такі дії, звісно, пов'язані з ризиком викликати гнів лідера, який має у своєму розпорядженні великі фінансові й матеріальні ресурси, які дають йому змогу "провчити" неслухняних
ЦІНОУТВОРЕННЯ ЗА ПРИНЦИПОМ ВИТРАТИ ПЛЮС
Модель ціноутворення за принципом "витрати плюс" ґрунтується на тому, що олігополіст використовує формулу для ви¬значення витрат на виробництво одиниці продукції та додає надвишку для встановлення ціни. Наприклад, якщо середні змінні витрати на автомобіль обліковувались у 10000 грн і продавці використовували би двадцятивідсоткову надвишку, то вони додали б до середніх змінних витрат 2000 грн і встановили би ціну товару у 12000 грн. Надвишка розглядається цими фірмами як спосіб покрити накладні витрати (середні постійні витрати) і забезпечити нормальний прибуток.
Загалом, коли фірма використовує модель ціноутворення за принципом "вит¬рати плюс", то встановлена нею ціна визначається за формулою:
Р=АVС+т(АVС),
де т — відсоток надвишки;
АVС— середні змінні витрати на виробництво продукту. Ціноутворення з використанням надвишки до витрат застосовується через не¬визначеність ринку з приводу попиту на товар і граничних витрат.
Принцип "витрати плюс" олігополіст використовує для вирішення проблеми оцінки граничного виторгу і граничних витрат. Величину т можна визначити за формулою:
[(-1:(1+Еd))],
де Еd – цінова еластичність попиту на товар фірми.
Наприклад, якщо Еd= -4, то тоді надвишка буде становити 1/3, або 33%-еластичніший попит на товар, тим нижчий відсоток надбавки. Звідси ціни на олігопольних ринках будуть нижчими в міру того, як попит на товар окремих фірм буде еластичнішим.
Однак усе це за умови, що фірми для максимізації прибутку використовують ціноутворення "витрати плюс".
Дана модель ціноутворення має дві переваги:
1) Цей метод сумісний з лідерством у цінах. Якщо виробники у галузі мають при¬близня однакові витрати, то через дотримання однакової методики ціноутво¬рення вони матимуть дуже подібні ціни і зміни цін.
2) Ціноутворення за методом "витрати плюс" є зручним для диверсифікованих фірм, які виробляють багато різних продуктів. Адже правильно визначити на¬кладні витрати на виробництво та збут кожного продукту фірми досить доро¬го, а то й практично неможливо.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 Наверх ↑