81 Кримінальне право 1921-1929 рр. Кримінальний кодекс 1922 р.

Навіть каральна політика держа­ви визначалася Програмою більшовицької партії. Основою цієї політики була кримінальна репресія.

Одним з перших нормативних актів з кримінального права був декрет РНК УСРР "Про дострокове звільнення" від 21 березня 1919 року. У грудні 1919 року в Росії прий­маються "Керівні начала з кримінального права РСФРР", а 4 серпня 1920 року вони офіційно були введені в дію на території України.

Цей нормативний акт став першою спробою узагальнен­ня практики діяльності судів і трибуналів. Згідно теорії "соціальних функцій права", яка отримала в даний період широке розповсюдження, нове кримінальне право повин­но формуватися за принципом доцільності, який проти­ставився принципу законності. Поміж законодавців набу­ла сили тенденція відмови від особливої частини карного кодексу. Припускалось, що суди, керуючись соціалістичною правосвідомістю і принципом доцільності, будуть вирішу­вати справи лише на основі норм загальної частини кар­ного кодексу.

На цій ідеї базувалась структура Керівних начал. Вони складалися з вступу, розділів про сутність кримінального права, про кримінальне правосуддя, про злочин та покаран­ня, про стадії здійснення злочину, про співучасть, про види покарання, про умовне засудження, про простір дії кримі­нального права. Законодавець відмовлявся від вичерпно­го і повного нормування всіх відносин, покладаючись на "соціальний нюх пролетарського суду". Керівні начала правом вважали систему (порядок) суспільних відносин. При визначенні покарання суд повинен був враховувати ступінь і характер соціальної небезпеки злочинця і його соціальну приналежність. При цьому покарання мало ба­зуватися на доцільності його застосування. Форми вини, необхідна оборона, крайня необхідність в кодексі не пояс­нювались. Недостатня увага до визначення суб'єктивної сторони злочину вела до посилення принципу об'єктивно­го вмінення, коли ступінь покарання пов'язувалась з ре­зультатом злочину, а не з його мотивами. На міру пока­рання впливала соціальна приналежність злочинця і со­ціальна спрямованість діяння. Система покарань за Керів­ними началами включала: догану, громадський осуд, при­мусове вивчення курсу політграмоти, бойкот, виключення з колективу, відшкодування збитків, усунення з посади, конфіскацію майна, позбавлення політичних прав, оголо­шення ворогом народу, примусові роботи, позбавлення волі, оголошення поза законом, розстріл. У часи воєнного кому­нізму багато з цих покарань використовувалися в адміні­стративному і позасудовому порядку.

Основою радянської криміналь­ної політики була, перш за все, боротьба з контрреволю­ційними злочинами і бандитизмом. У 1921 році урядом УСРР приймається ряд нормативних актів, спрямованих на боротьбу з бандитизмом (постанова "Про заходи боротьби з бандитизмом"), з посадовими злочинами (постанова "Про заходи боротьби з посадовими злочинами"), з хабарництвом (постанова "Про боротьбу з хабарництвом") тощо.

Прийняття нормативних актів, що встановлювали підва­лини радянського кримінального права, дало змогу присту­пити до створення єдиного кримінального кодексу. 23 серпня 1922 року ВУЦВК затвердив Кримінальний кодекс УСРР. Його основою послугував Кримінальний кодекс РСФРР. Кримінальний кодекс УСРР складався з двох ча­стин — загальної і особливої, які поділялися на 227 статей.

У ст. Б давалося визначення злочину: "Злочином ви­значається будь-яка суспільно-небезпечна дія або бездіяль­ність, що загрожує основам радянського ладу і правопоряд­ку, встановленому робітничо-селянською владою на пере­хідний до комуністичного суспільства період". Метою по­карання було попередження нових правопорушень, присто­сування порушника до умов гуртожитку, позбавлення зло­чинця можливості здійснювати нові злочини. Призначен­ня покарання здійснювалося судовими органами на основі "соціалістичної правосвідомості", Керівних начал з кримі­нального права 1919 року і статей КК УСРР. Широко за­стосовувався принцип аналогії закону, що давало судам можливість широкого тлумачення закону, а звідси і пору­шення законності.

Особлива частина КК УСРР містила перелік видів зло­чинів, визначення їх складів, санкції за їх скоєня. До видів злочинів відносились: державні, які поділялись на контр­революційні (ст. 57—73) і проти порядку управління (ст. 74 —104); посадові (ст. 105—118); порушення правил про від­окремлення церкви від держави (ст. 119—125); господарські (ст. 126—141); злочини проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи (ст. 142—179); майнові злочини (ст. 180— 199); військові злочини (ст. 200—214); порушення правил, що охороняють народне здоров'я, громадську безпеку і гро­мадський порядок (ст. 215—227). Система покарань варію­валась від громадського осуду до вигнання за межі УСРР. В справах, що знаходилися на розгляді у ревтрибуналах, могла застосовуватися вища міра покарання — розстріл. Він не застосовувався до неповнолітніх, вагітних жінок, а також не міг бути призначений, якщо з часу вчинення зло­чину минуло більше п'яти років.

За КК УСРР 1922 року 36 складів злочинів передбача­ли найвищу міру покарання, а за КК 1927 року — 45. Максимальний термін позбавлення волі становив 10 років, а мінімальний — б місяців.

Ст. 54 КК УСРР передбачала визнання засудженого "во­рогом трудящих". Вперше була встановлена відпові­дальність за недонесення про державні злочини.

Загальна частина КК УСРР була повністю ідентична загальній частині КК РСФРР. Особлива частина КК УСРР додатково містила 11 статей.

Після створення Союзу РСР 31 жовтня 1924 року були затверджені "Основні начала кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік", акт, що доповнював за­гальну частину. 27 лютого 1927 року було прийняте "По­ложення про злочини державні" і "Положення про вій­ськові злочини".

Посилення кримінальної репресії визвало необхідність змін і доповнень КК УСРР. 8 червня 1927 року приймаєть­ся новий Кримінальний кодекс УСРР. В нього були вклю­чені "Положення про злочини державні", "Положення про військові злочини" і деякі інші нормативні акти. Але роз­виток командно-адміністративної системи управління по­требував нових визначень і доповнень у кримінальному праві. Протягом двох наступних років після прийняття КК УСРР 1927 року було прийнято 56 законодавчих актів з питань кримінального права, які значно збільшили склад злочинів.