47. Селянська реформа 1861 р.

У другій половині XIX ст. Відбулася заміна феодаль­ної соціально-економічної формації капіталістичною. Ста­новлення і розвиток капіталістичного укладу відбувалися в умовах скасування царизмом кріпосницького права. В Україні цей процес розвивався за загальними для всієї Росії закономірностями, але водночас у ньому проявлялися особливості, зумовлені історичними умовами та по­літикою, що проводив царизм стосовно України.

В Україні, як і в центральних районах Росії, утверд­ження нового капіталістичного соціально-економічного устрою, означало активний розвиток усієї промисловості, сільського господарства, торгівлі. Селянська реформа 1861 р., що визначила розвиток суспільного ладу в Украї­ні, змінила правове становище не тільки селянства, а й інших соціальних груп.

Імператор Олександр II 19 лютого 1861 р. Підписав маніфест і серію законів про скасування кріпосного права. На територію України поширювалися Положення про селян, які вийшли з кріпосної залежності, Правила про порядок приведення в дію Положень про селян, котрі вийшли з кріпосної залежності тощо. Порядок проведення селянської реформи у Катеринославській, Таврійській, Херсонській губерніях і частині Харківської, де було ха­рактерним общинне землекористування, конкретизувався місцевим положенням про поземельний устрій селян у ве­ликоруських, малоросійських і білоруських губерніях. Для Чернігівської, Полтавської губерній і частини Харківської було видано спеціальне Положення про поземельний уст­рій селян. Спеціальне місцеве Положення про поземель­ний устрій селян видали також для Київської, Подільської та Волинської губерній. Ці три місцеві Положення входили у законодавчі акти, на основі яких проводилася селянська реформа в Україні. Додатково (1863 р.) Було видано близько десяти законодавчих актів про проведен­ня реформи у Правобережній Україні.

Звільнення селян відбулося поетапно і повинне було тривати понад 20 років. Насамперед, селяни переходили на становище тимчасово зобов'язаних, однак і для цього відводилося два роки, впродовж яких складалася і підпи­сувалася так звана уставна грамота — своєрідний дого­вір селян з поміщиком про умови звільнення. В уставній грамоті визначалися земельні наділи, що надавалися се­лянам у користування, і належні за них повинності. Крі­посницькі повинності поділялися на панщину і оброк, тільки трохи впорядковані. За поміщиками зберігалися тільки деякі права щодо нагляду за поведінкою селян. Тимчасовозобов'язаний селянин повинен був викупити на­діл, після чого він ставав селянином-власником. При укладенні викупної угоди він найчастіше відразу вносив 20% викупної суми, а решту за нього платив поміщикам царський уряд. Селяни зобов'язувалися виплачувати борг у кредит державі впродовж 49 років.

До 1881 р. Залишалося близько 15% тимчасовозобов'язаних селян. Тоді ж прийнято закон про обов'язковий ви­куп. Упродовж двох років треба було укласти викупні уго­ди, бо втрачалося право на земельні наділи. У 1883 р- ка­тегорії тимчасовозобов'язаних селян вже не існувало. Таким чином, при проведенні реформи деякі селяни, котрі раніше мали землю, позбавлялися наділів. Вони змушені були залишатись у господарів на умовах вільного найму або шукати роботу в інших місцях.

Селянська реформа внесла найістотніші зміни у пра­вове становище селян. З перетворенням поміщицьких се­лян у «сільських обивателів», Положенням 19 лютого за ними затверджувалися такі права: одружуватися без доз­волу поміщика і самостійно розв'язувати сімейні та гос­подарські питання, набувати у власність нерухоме майно, займатися торгівлею У різними промислами, будувати фабрики, відкривати торгові, ремісницькі підприємства, брати підряди на виконання робіт, записуватися до цехів, продавати свої вироби, укладати договори, вступати до ку­пецьких гільдій. Селянин ставав суб'єктом судового про­цесу — за ним затверджувалося право подавати позов і відповідати на суді. Признавалося право на організацію сільських органів самоврядування (сільських та волосних сходів), виборів сільських старост, волосних старшин і волосного суду. Останній розглядав незначні кримінальні й цивільні справи. Надане селянською реформою право сіль­ського самоврядування підпорядковувалося повітовій ад­міністрації, а з 1889 р. — також земським начальникам, постанови яких не підлягали оскарженню.

У 1866 р. Селянська реформа була поширена на дер­жавних селян Лівобережної та Південної України, а 1867 р. — на Правобережну Україну. Державні селяни отримали однаковий правовий статус із колишніми помі­щицькими селянами. Однак для них встановлювалися тяж­чі умови викупу землі. Викуп дозволявся тільки одночас­ний, з повною оплатою суми, ніякі кредити державним селянам не надавалися.