34. Органи Росії для управління Україною в 17-18 ст.

 Майже шестирічна національно-визвольна війна українського народу закінчилася перемогою. Лівобережна і ча­стина Правобережної України звільнилася з-під ярма Польщі. Вихід зі складної ситуації, що склалася внаслі­док війни, уряд України вбачав у приєднанні України до Росії. Це питання розглядалося на Земському соборі 1 жовтня 1653 р., який ухвалив рішення про розрив мир­ного договору з Польщею і приєднання України до Росії, а також про те, щоб гетьмана Б. Хмельницького і все Військо Запорізьке з містами і землями «прийняти під ви­соку государеву руку».

Виборний гетьман був главою України. Однак царя повідомляли про результати виборів, а обраний гетьман мав присягати «на підданство і вірність» царю й отриму­вати від нього клейнод.

Україні надавалося право зовнішніх відносин, але Зем­ський собор постановив обов'язково повідомляти про них центр, а також заборонив відносини України з Польщею і Туреччиною без відома царя. Було задоволене прохання України мати свій 60-тисячний козацький реєстр і під­тверджено попередні права та вільності феодалів, пере­дусім, спадкування землі, доходів з неї.

Росія взяла на себе обов'язок захищати Україну від зазіхань Польщі. Україна мала платити данину в царську казну.

Таким чином, 1654 р. Значна частина України — Ліво­бережна і частина Правобережної — увійшла до складу Російської держави як автономна адміністративно-терито­ріальна одиниця. Фактично цілі всіх рушійних сил, що брали участь у народно-визвольній війні, були досягнуті.

Частина України вийшла з-під влади Польщі. Панівні класи України зміцнили своє економічне і політичне ста­новище. Значно полегшилося становище селян, оскільки польські феодали були вигнані з України і селяни, котрі жили на цих землях, стали вільними, а рівень експлуата­ції значно знизився