1. Держава скіфів

Степова смуга України на північ від Чорного моря була з давніх часів шляхом, яким проходили різні пле­мена. Від VII ст. До н. Е. В українських степах жили іраномовні племена — спершу скіфи (давня назва скити), пізніше—споріднені зі скіфами сармати, або савромати, алани, роксолани та ін. Знання про життя скіфів і сусідніх з ними племен ґрунтуються на вивченні їх пам'яток — поселень і поховань, а також писемних творів старогрецьких учених і письменників.

Скіфські племена займалися переважно скотарством і вели кочовий спосіб життя, пересуваючись з місця на міс­це у пошуках корму для коней, великої рогатої худоби та овець. Скіфи перебували на стадії розкладу первісно­общинного ладу. Для їх суспільної організації характер­ний лад військової демократії. Це були дуже войовничі племена, вони вміло билися у кінному і в пішому строю.

Наприкінці II—початку III ст. П. Е. Скіфія як полі­тичне об'єднання перестала існувати. Пануванню скіфів поклала край міграція сарматів із-за Дону на Захід. Тут вони зустрілися з давніми східними слов'янами і впро­довж кількох століть були їх безпосередніми південними сусідами. Але назва «Скіфія» щодо території Північного Причорномор'я зберігалася і пізніше (наприклад, у «Повісті врем'яних літ», складеній на початку XII ст., згадується Великий Скуфь). Під час великого переселен­ня народів скіфи асимілювалися іншими, у тому числі слов'янськими племенами. Рештки їх — це кавказькі осетини.

Раб вважався власністю пана, річчю, яку можна продати, подарувати, обміняти і передати у спадщину. Рабі використовувались здебільшого у домашньому господарстві, а також для охорони стада. При розпаді первісне общинного ладу рабство втрачало патріархальний характер. Посилення експлуатації викликало повстання рабів, що жорстоко придушувалися. За» свідченням Геродота, повсталих рабів розпинали на хрестах.

Майнова і соціальна нерівність у скіфів яскраво ви являлася у характері їх поховальних пам'яток. Похо­вання бідних скіфів звичайно розміщали під невисокими курганами. Над похованнями знатних скіфів насипалися високі кургани, у поховання клали різноманітні речі зі срібла і золота. При похованнях багатих скіфів завжди знаходилися поховання вбитих воїнів, жінок, рабів, коней з бойовим спорядженням тощо. Особливо багаті були кургани з похованням вождів племен і царів скіфської" держави. Одним з найбільших є Чортомлицький курган поблизу м. Нікополя на Дніпропетровщині. Тут поховані цар і цариця, шість воїнів та 11 бойових коней, а також велика кількість цінних речей.

У скіфів існувала деспотична царська влада. Однак кандидатура царя і його наступників затверджувалася народними зборами. Вони, а також Рада старійшин і пле­мінних вождів розв'язували важливі державні питання. Територія держави поділялася на нами (округи), що» ймовірно, були племінними територіями, які населяли різні кочові й осілі скіфські та інші племена. Правова система ґрунтувалася головним чином на звичаях, рішен­нях народних зборів, а також постановах царів. Існувала приватна власність на стада, посіви, житло. Право при ватної власності на рухомі речі зумовило розвиток зобов'язального права. Договори скріплювалися присягою Сімейне право характеризувалося пануванням патріарха ту, що вимагало ведення родоводу за батьківською лінією, панівної ролі чоловіка у господарстві, суспільстві сім'ї. Жінка перебувала під владою чоловіка. Після йол смерті вона переходила у власність спадкоємця. Найнебезпечнішими злочинами вважалися злочині проти царя. Каралося не тільки вчинення злочину, а і замах. Самостійним злочином була фальшива присяга що, за переконанням скіфів, могла спричинити хвороба царя і каралася стратою.