79. Цивільне право в 1921-1929 рр. Цивільний Кодекс 1922 р.

Сфера нового цивільного права фор­мувалася в процесі націоналізації. Державна власність створювалася шляхом ліквідації приватної власності, на­ціоналізації землі, банків, фабрик, заводів, транспорту тощо.

Націоналізація здійснювалася декретами центральних і місцевих органів влади, які і були першими радянськими цивільно-правовими актами. Найважливішими серед них були декрети тимчасового робітничо-селянського уряду:

"Про націоналізацію банків" від 22 січня 1919 року, "Про націоналізацію всіх приватних залізниць і під'їздних шля­хів" від 4 січня 1919 року, "Про порядок націоналізації підприємств" від 11 січня 1919 року та ін. Кооперативна власність як колективна власність дрібних виробників націоналізації не підлягала. Кооперативні організації от­римали право юридичних осіб.

10 серпня 1920 року РНК УСРР видала декрет "Про об'єднання всіх видів кооперативних організацій", який був кроком на шляху створення єдиної соціалістичної ко­операції.

Радянське цивільне право часів воєнного комунізму охороняло трудове приватне господарство і особисту влас­ність громадян, що пояснювалося політикою зміцнення союзу робітничого класу з трудящими непролетарськими елементами. Так, заборонялася реквізиція та конфіскація речей домашнього вжитку. В той же час декретом РНК УСРР від 1 березня 1919 року "Про відібрання лишків одягу та білизни у буржуазії" широко проводилася кон­фіскація та реквізиція речей домашнього вжитку експлуа­таторських класів. На перших порах в певних рамках до­пускалася приватна експлуататорська власність. Радянсь­ка влада вела облік і контроль за діяльністю дрібних підприємств, обмежувала чисельність найманих робітників.

З формування радянського права власності пов'язане спадкове законодавство. 11 березня 1919 року РНК УСРР прийняла декрет "Про скасування спадкування", по яко­му всі види спадкування (по закону і по заповіту) скасову­вались, спадкова маса обмежувалась сумою в 10 тисяч кар­бованців (все інше майно переходило у власність держа­ви) і поступала родичам померлого у вигляді "міри соціального забезпечення" з правом управління і розпо­рядження. Таким шляхом законодавець намагався пере­крити ще одне джерело "нетрудового збагачення".

Державна монополія на хліб, нафту, сірники і т.п. Май­же ліквідувала товарообіг. Система "главкізму" виключа­ла товарно-грошові відносини між підприємствами. Нату­ральний продуктообмін витіснив грошові відносини, на правовому рівні відчувалося відповідне витіснення цивіль­но-правових норм адміністративно-правовим регулюван­ням. Нормативна заборона приватної торгівлі привела до виникнення "чорного ринку", де товарно-грошові відноси­ни були деформованими.

Цивільне право було тією галуззю права, яка в першу чергу забезпечувала проведення нової економічної політи­ки. Кодифікація цивільного права розпочалася відразу ж після проголошення курсу на неп.

Нова економічна політика вимагала денаціоналізації невеликих будівель. Це було зроблено "Житловим зако­ном" від 1 листопада 1921 року, який регламентував та­кож питання оренди будівель. Обсяг і межі приватногос­подарської діяльності були визначені постановою ВУЦВК "Про основні приватні майнові права, що визнаються УСРР, охороняються її законами і захищаються судами УСРР" від 26 липня 1922 року. Постановою повністю виключа­лось з цивільного обігу право власності на нерухомість. Право власності на нерухоме майно допускалося лише при умові, якщо воно не було виключене з цивільного обігу. Постанова проголошувала відновлення таких цивільно-правових інститутів, як винахідницьке, авторське і спад­кове право.

Спадкування за заповітом і за законом допускалося при умові, що вартість спадщини не перевищувала 10 тис. Зо­лотих крб. Основні положення цього нормативного акту були включені в Цивільний кодекс УСРР, який було за­тверджено постановою ВУЦВК від 16 грудня 1922 року. Цивільний кодекс УСРР 1922 року був повною рецепцією Цивільного кодексу РСФРР. Він складався з чоти­рьох частин. У загальній частині визначались основні поло­ження, суб'єкти і об'єкти цивільних прав, угоди і позовна давність. У розділі "Речове право" викладались норми, які регулювали право власності, право забудови і заставу май­на. Розділ "зобов'язувальне право", окрім загальних поло­жень, містив норми, які регулювали зобов'язання з дого­ворів і зобов'язання з безпідставного збагачення і нанесення шкоди. Четвертий розділ присвячувався спадковому пра­ву. Цивільний кодекс УСРР мав таку ж кількість статей, що і Цивільний кодекс РСФРР. Зміст статей обох Кодексів був ідентичним. Ст. 1 Цивільного кодексу зазначала, що "цивільні права захищаються законом, за винятком того, коли вони здійснюються всупереч їх соціально-господарсь­кого призначення". Введення такого неправового критерію, як "соціально-господарське призначення" давало судам значний простір тлумачення закону. Навіть не закріплені в законі майнові права, якщо вони здійснювалися всупе­реч з їх "соціально-господарським призначенням" (що виз­начав суд), на підставі ст. 1 могли бути анульовані.

Принципу законності протиставився принцип доціль­ності, що не могло не привести до правового нігілізму.

Законодавець всіляко підкреслював, що майнові права приватних осіб (як фізичних, так і юридичних) є поступ­кою, що підпорядковується загальній ідеї про пануючу роль соціалістичної власності.

Однією з особливостей зобов'язувального права було застосування статей Кримінального кодексу за порушен­ня цивільних договірних відносин. У галузі спадкового права ЦК, хоча і дозволяв спадкування за заповітом і за законом, але обмежував коло осіб, які могли спадкувати за законом. Звичайно, ЦК УСРР 1922 року не міг передбачи­ти всієї сукупності цивільно-правових відносин, які вини­кали при впровадженні непу в життя. Ряд важливих нормативних актів були прийняті в наступні роки. Так, одним із важливих актів було "Положення про державні промислові трести УСРР" від 4 липня 1928 року, прийняте на основі загальносоюзного "Положення про державні про­мислові трести". 11 січня 1928 року ВУЦВК і Раднарком УСРР схвалили "Положення про належні державні будин­ки в містах і селищах міського типу та про порядок вико­ристання житлових приміщень у цих будинках". 6 люто­го 1929 року ВУЦВК і Раднарком УСРР прийняли постанову "Про авторське право", якою регулювалися пра­ва на літературні, наукові і художні твори.