46. Процесуальне право в І рр.. 19 ст.

На початку XIX ст. Судова система в Україні не була єдиною. В Слободсько-Українській, Херсонській, Катерино­славській і Таврійській губерніях судова система була при­ведена у відповідність з судовою системою Росії. До скла­ду судової системи в цих губерніях входили губернські суди (палата кримінального і палата цивільного суду), які були другою і апеляційною інстанцією для судів нижчого рівня. Надстановими були совісні і надворні суди, які були ство­рені на рівні губерній.

Голови палат цивільного і кримінального суду призна­чалися. Палата кримінального суду розглядала в першій інстанції справи про посадові злочини, пожежі, порубки лісу і ін. Палата цивільного суду — справи про нерухоме майно в різних губерніях, спори про власність у містах.

Совісні суди розглядали "колдовські" справи і справи про злочини божевільних та неповнолітніх, а із цивільних справ — майнові суперечки між родичами. Рішення со­вісного суду не мали примусової сили і були розраховані на виконання на основі примирення сторін. Надворні суди не були обов'язковими для кожної губернії. Вони розгля­дали кримінальні і цивільні справи осіб, станову належність яких було важко визначити, а також справи чиновників і військовослужбовців, що тимчасово знаходилися в тому чи іншому місті в справах служби. Необхідність і склад цьо­го суду визначалися губернатором.

Судами першої інстанції були земські суди в повітах (для дворян і селян), а в містах — магістрати і ратуші (для купців і міщан). В Одесі в 1808 році був створений комерційний суд.

Земські суди розглядали цивільні і кримінальні справи, проводили слідство і здійснювали виконання рішень та вироків.

У відповідності з III Статутом Великого князівства Ли­товського виконання судових вироків було покладено в повітах — на повітові суди, в містах — на міські. В 1812 році було введено єдиний по всій імперії порядок виконання судових вироків: вони були передані в містах — міській поліції, в повітах — нижнім земським судам.

Судова система Лівобережної України по місцевим особ­ливостям була подібна до судової системи Правобережної України. Головною судовою інстанцією тут був Генераль­ний суд, який мав таку ж компетенцію, як і Головний суд на Правобережжі. Генеральний суд складався з двох де­партаментів, які були укомплектовані генеральним суддею, двома ратниками (призначалися урядом) і п'ятьма засіда­телями (вибиралися від дворян кожні три роки).

Діяльність всіх судів в Україні була підконтрольна гу­бернаторам. Вищою судовою інстанцією був Сенат.

Протягом 30-х років XIX ст. Ліквідуються місцеві особ­ливості судової системи України. В 1832—1834 роках були скасовані підкоморські і міські суди.

Генеральний і Головний суди були перетворені в пала­ти кримінального і цивільного судів, голови яких призна­чались імператором з подання міністра юстиції, а радники призначалися міністром юстиції.

Особливістю проведення судової реформи в Україні було те, що вона відбувалась тут майже паралельно з введен­ням в дію законів, які обмежували або скасовували знач­ну частину її прогресивних положень. У післяреформенні роки в судову реформу було внесено більш ніж 700 змін та поправок. Суд присяжних був позбавлений розгляду справ про пресу і політичні злочини. Частина друга Положення про земських участкових начальників ліквідувала інсти­тут мирових суддів. У сільській місцевості цим займались земські начальники, в містах — міські судді, в повітах — повітові члени окружних судів. На початку XX ст. Витра­ти на утримання судової системи значно збільшуються.