40. Конституція Пилипа Орлика

Величезне значення для розуміння історичного розвит­ку української державності мала спроба встановлення в Україні конституційного устрою.

Після смерті Івана Мазепи у 1710 році гетьманом було обрано генерального писаря Пилипа Орлика. Це був один з найвидатніших діячів XVII — XVIII ст., самовідданий укра­їнський патріот, який все життя присвятив боротьбі за не­залежність України. Його діяльність як гетьмана проходи­ла в еміграції. В день виборів П. Орлика 5 квітня 1710 року в Бендерах було підписано договір під назвою "Конститу­ція прав і свободи Запорозького Війська" (Пакти й консти­туції законів та вольностей Війська Запорозького). Його зміст свідчив про наміри та упевненість укладачів повернутися з еміграції на батьківщину, де договір отримає юридичну силу для всієї України. На час складання договір був цілком ре­алістичним, а не теоретичним проектом, яким він став пізніше, коли повернення гетьмана П. Орлика в Україну стало не­можливим. Історичне значення договору перш за все в тому, що він був першим конституційним актом в Україні.

Наявність козацького парламенту обмежували гетьман­ську владу і робила з України конституційну державу. "Конституція" обмежувала права гетьмана на користь стар­шинської аристократії і точно встановлювала, якими при­бутками міг користуватися гетьман. "Конституція" при­діляла увагу також соціальному становищу міщан, селян та козаків — "людей убогих". В цілому вона свідчила про перемогу старшинської аристократії над гетьманським абсолютизмом. Та боротьба, яка почалася ще в роки Виз­вольної війни між двома течіями в українському державному будівництві — самодержавною та республіканською, закінчилася тріумфом останньої. "Конституція", в якій гармонійно поєднувались інтереси гетьманської влади і ко­зацької старшини, як провідної верстви в Україні, була в той же час маніфестом державної волі українського наро­ду, пам'ятником української державно-політичної думки.

Акт обрання П. Орлика гетьманом і "Конституція" були затверджені шведським королем Карпом XII. У "Консти­туції" неодноразово згадується про протекторат шведсько­го короля над Україною. Це потрібно "...для большей кре-пости України", "...для заховання оной целости в правах наданих й границах" (п.7). Таким чином, цей протекторат не був підданством українського народу Швеції. Він орієн­тувався на зовнішню незалежність України і міцність її внутрішнього устрою.