2. Античні міста-держави на території Північного Причорномор»я

У VIII—V ст. До н. Е. Старогрецькі рабовласницькі держави південної частини Балканського півострова та Малої Азії заснували колонії у заморських землях, у тому числі й у Північному Причорномор'ї. Серед них — Ольвію на правому березі Бузького лиману (тепер біля с. Парутиного Очаківського району Миколаївської обл.), Тіру на березі Дністровського лиману (тепер Білгород-Дністровський Одеської обл.), Херсонес (на місці сучас­ного Севастополя), Пантікапей (на місці сучасної Керчі у Криму), Фанагорію на Таманському півострові (тепер поблизу селища Сінного Темрюцького району Краснодар­ського краю), Керкініду (на місці сучасної Євпаторії Кримської автономної республіки), Німфей на західному березі Керченської протоки (тепер у складі м. Керчі), Тірітаку (на місці сучасного селища Арщиицевого по­близу Керчі), Танаїс у гирлі Дону (тепер біля станиці Недвиговської Ростовської обл.), Феодосію (там, де роз­ташоване сучасне місто) тощо. Багато з них незабаром перетворилися на міста, значні ремісничі центри. Міста проводили обмін зі східними племенами та іншими грець­кими державами, карбували свою монету. Місцевим пле­менам (здебільшого представникам племінної верхівки) античні міста-держави Північного Причорномор'я поста­чали вино, зброю, ювелірні вироби та інші предмети роз­коші. Основним предметом вивозу до грецьких держав були хліб та інші сільськогосподарські продукти.

Античні міста-держави проіснували до IV—V ст. Н. Е. Однак уже з 30-х років III ст. Н. Е. Почався економічний занепад, що посилився внаслідок наскоків готів — пле­мен східних германців, які наприкінці II ст. Н. Е. Почали пересуватися з пониззя Вісли на Південний Схід і в першій половині III ст. Н. Е. Досягли Північного Причорномор'я. Тут готи змішалися з місцевими, переважно скіфо-сарматськими племенами, створивши сильне об'єд­нання, що досягло найбільшої могутності у середині IV ст. За відомостями готського історика Иордана, від них у той час залежали інші східноєвропейські народи. Навала гунів (давні кочові племена, які з території Пів­нічного Китаю просунулися до Карпат) у IV ст. Поклала кінець існуванню античних міст-держав Північного При­чорномор'я. Значну роль у цьому відіграли і східні сло­в'яни, що просувалися тоді до берегів Чорного моря і на Балкани.

Грецькі колонії були рабовласницькими містами-дер­жавами. Накопичення багатства у руках небагатьох, зо­середження знарядь виробництва у меншості, поява що­раз більшої кількості рабів зумовили поділ суспільства на два антагоністичні класи. Рабовласники були вільни­ми повноправними громадянами. Вони могли займати різні адміністративні посади, виїжджати в інші землі. Утримувати збройні загони. Вільні громадяни — жінки та іноземці — не користувалися політичними правами Повноправними громадянами були тільки чоловіки — уродженці міста.

Більшість населення становили раби. Вони не малі жодних прав і були власністю рабовласників, які вільне розпоряджалися їх працею, життям і смертю. До них примикали дрібні ремісники і торговці, а також вільні общинники навколишніх поселень, що сплачували податки .державі та входили до ополчення у випадку воєнних дій. Непосильний гніт і безправ'я призводили до повстань. Так, 107 р. До í. Е. У Пантікапеї спалахнуло повстання рабів па чолі зі Савмаком, якого раби проголосили царем.

За історичним зразком грецькі колонії були рабовласницькими державами, за формою правління —демократичними та аристократичними республіками. Вищим органом державної влади вважалися народні збори. Браті участь у них мали право всі чоловіки, які досягли 25 років. До їх компетенції належало прийняття законів, ви бори посадових осіб, регулювання морської торгівлі, зовнішньополітичні зв'язки та укладання договорів, нормування грошової системи, звільнення іноземних купців від мита тощо.