27. Судовий процес в 14-16 ст.

До кінця XIV ст. Суд Великого князівства Литовського був подібний до суду Київської Русі. Вся повнота судової влади належала князю. Окремо існував церковний суд. Свої суди мали міські та сільські громади.

В результаті еволюційного розвитку державно-правових інститутів на кінець XIV ст. Склалася така система судів.

1. Великокнязівський — суд з необмеженою компетен­цією. Йому були підсудні всі справи. Через велику кіль­кість справ князь створював комісарські, асесорські, мар-шалкові суди, які допомагали йому, але постійними не були.

2. Територіальні суди (обласні, суди державця-намісни­ка). Намісники, пізніше — старости та воєводи, очолювали обласні суди. Нижче стояли суди державця-намісника. Для цих судів вищою інстанцією був суд воєводи.

3. Одноособові суди магнатів та шляхти над селянством — це домініальні. Їхня діяльність регламентувалася Су­дебником Казимира 1468 року.

4. У громадах (общинах) діяли найдавніші за часом громадські, або копні, суди. "Копа" — це гурт. Якщо на території громади здійснювався злочин, члени громади повинні були зробити все, щоб знайти злочинця ("гнати слід"). Група сусідів мала назву "гаряча копа". До її обо­в'язків відносилось проведення перших слідчих дій: об­шуків, опитувань потерпілих та свідків. Після того як "га­ряча копа" закінчувала попереднє слідство, збиралась "ве­лика копа" всіх мужів копного округу, в який входила волость або декілька волостей. На "великій копі" прово­дилось судове слідство і виносилось рішення. Якщо "ве­лика копа" виносила злочинцю смертний вирок, до для приведення його в виконання збиралась "завита копа" — два-три члени громади, на яких покладалися функції ката.

Копне судочинство поєднувало в одному органі слідчі, судові та виконавчі дії, і це було характерним для нього.

У середині XVI ст. Проводиться реформа судової систе­ми. На Бєльському сеймі 1564 року під натиском шляхти магнати зреклися своїх привілеїв в справі судочинства, внаслідок чого Великий князь заснував земські та гродські (замкові) суди. Цю систему доповнили так звані підко-морські суди, введені II Статутом у 1566 році.

У державних судах важливе місце займав возний, який викликав на суд сторони, був виконавцем вироків, при свідках вручав позови на суд або "прибивав їх на двері".

Біля 1 /4 статей в кожному з трьох Статутів присвячено процесуальному праву і питанням судочинства, яке було єдиним як в цивільних, так і в кри­мінальних справах. Процес носив позовний (звинувачуваль­ний) характер. Позивач сам збирав і доставляв в суд дока­зи, підтримував звинувачення в судовому засіданні. Розг­ляд справи розпочинався з подачі заяви потерпілим чи його близькими родичами. Сторони мали широкі процесуальні права. Допускалось їхнє представництво. В будь-якій стадії процесу позивач міг відмовитись від позову або звинува­чення, укласти мирову угоду або навіть помилувати зло­чинця.

Правда, реальний обсяг прав учасників процесу залежав від їх станового та майнового положення. Найбільш ши­рокою процесуальною правоздатністю володіли магнати та шляхта, обмеженою — напіввільні люди. Зовсім не володі­ли процесуальною правоздатністю невільні люди: холопи, челядь, полонені.

У Статуті 1529 року була вперше проведена норма, яка регулювала участь у суді адвокатів (прокураторів). У цій іпостасі міг бути шляхтич, який мав нерухоме майно і знав місцеве право.