26. Кримінальне право в 14-16 ст.

Кримінальне право мало становий характер. Виявля­лось це, з одного боку, у тому, що життя, майно, честь феодалів захищалися посиленими карами. З іншого — деякі злочини, вчинені феодалами, каралися м'якше або зовсім не карались.

У ранній період литовське право не знало поняття зло­чину. Існувало поняття «шкоди», або «кривди». Потім з'явилось поняття «виступ», «ґвалт», «злочинство». Привілей 1457 р. Встановив принцип особистої відповідальності. Відповідальність наступала спочатку з семилітнього віку, однак для дітей покарання були пом'якшені. За другим статутом — з 14, за третім — з 16 років.

Існувала розроблена система злочинів і покарань. Най­тяжчими були злочини проти держави і релігії. До пер­ших відносились образа «маєстату», зрада, бунт, здача замку ворогові, образа суду. До других — вихід з христи­янства, чари, перехід у єврейську чи мусульманську віру тощо. За ці злочини загрожувала, як правило, смертна кара.

Були злочини проти особи (вбивство, тілесні пошкод­ження, фізичні й словесні образи тощо), проти майнових прав (крадіжка, знищення чи пошкодження чужого майна, підпал, грабунок, наїзд і т. Д.). Покарання поділялися на:

1. Майнові — штраф, який надходив тому, хто потер­пів, і князеві. Той, хто потерпів, отримував так звану шко­ду, тобто винагороду за нанесення збитків і «наклад» — відшкодування судових витрат; «головщину» одержували родичі вбитого. Тривалий час майнові покарання у кримінальному праві домінували, але потім вони втратили значення.

2. Позбавлення прав і честі. До цього покарання при­суджувались люди, які не хотіли підпорядкуватись судо­вому рішенню. Вони ставали «виволанцями», їх позбав­ляли всіх прав і виганяли з держави. Покарання могло бути довічним і тимчасовим. Позбавлення честі застосо­вувалось тільки щодо панів і шляхти. Воно могло поєд­нуватися з іншими покараннями. Позбавлений честі втра­чав свої шляхетські права і привілеї.

3. Смертна кара. У зв'язку з тим що почало втрачати своє першочергове значення майнове покарання, все біль­ше застосовувалися смертна кара і тілесні покарання. Спо­чатку смертна кара встановлювалася за державні й релі­гійні злочини, згодом — за розбій, насильство, крадіжку, злочини проти сім'ї та моралі, військові злочини. Вона застосовувалася переважно до простих людей. Але не тільки до них. Покарання відбувалося у вигляді простої (повішення, відрубування голови) та кваліфікованої смерт­ної кари (спалення, четвертування, посадження на палю).

4. Калічницькі та тілесні кари — відрубування рук, ніг, виколювання очей, відрізання вух, биття киями, ба­тогами. Застосовувались переважно до селян та інших простих людей.

5. Ув'язнення (у в'язницю, фортецю) — від трьох тиж­нів до декількох років. В'язниці були підземні й надземні. Це покарання призначалося за незначні злочини.