17. Феодали в 14-16 ст.

Тривалий час, зокрема ще XIV—XV ст., господарстві на землях колишньої Київської Русі мало переважно на­туральний характер. На межі XV—XVI ст. Господарства України зазнає ґрунтовних змін — з натурального стає грошовим. Щоправда, на периферії поза торговельними шляхами довго ще зберігалися старі господарські форми — з перевагою мисливства, рибальства, бджільництва. Були села бортників, ловців, ткачів. У зв'язку з підвищенням, у Європі цін на худобу значно зросло, зокрема у Гали­чині, Волині, значення скотарства, вівчарства. У другі? Половині XV ст. Активізувався також експорт збіжжя на захід. Виникали фільварки, призначені для виробництва товарного зерна. Зростав експорт інших сільськогосподар­ських культур — квасолі, капусти тощо. Активізувався, особливо з приходом німців, які ввели вдосконалені зна­ряддя, видобуток солі, залізної руди, селітри. Експортува­лося сире і напівоброблене дерево, дошки, бочки. Розпо­чалося виробництво пива і горілки, воску, полотна на корабельні вітрила. Львів славився виробництвом зброї, прикрас.

Водночас, незважаючи на складну політичну ситуацію, активізується внутрішня і зовнішня торгівля. Великі яр­марки регулярно відбувалися у Києві, Кам'янці, Луцьку, Ярославі, Львові. На них приїжджали навіть купці з да­леких країв — Німеччини, Балкан, Туреччини, Криму. Змі­нилися торговельні шляхи. Купецькі каравани прямували на захід, до Балтійського моря, на Молдавію і Волощину, а далі — у Туреччину. Привозили в Україну шовк, кили­ми, вироби зі шкіри, зброю, ювелірні вироби, південні ово­чі та фрукти, вино, ліки, метали, тютюн тощо.

Соціальні відносини розвивались у напрямі творення замкнених суспільних верств — станів. Станова організа­ція, невідома у Київській Русі, проникає в Україну із заходу, через Польщу. На відміну від класів, що відобра­жають економічний статус певних соціальних груп, стани виникали на підставі визначених законом прав, привіле­їв та обов'язків.

Отже, йдеться про формування таких, як і на заході, трьох основних станів: дворянства (шляхти), духовенства її третього стану (міщан). Спочатку правові відмінності між станами були нечіткими, люди могли дуже легко перехо­дити з одного стану в інший. Проте згодом розмежування між станами, зокрема між шляхтою та іншими, стало дуже суворим, спадковим і майже непереборним. У XV—XVII ст.

Станова приналежність була не менш важливим критерієм правового і соціального визначення становища людини, ніж віросповідання чи національність.

На вершині соціальної драбини у Великому князівстві Литовському знаходилася верства князів. До неї належа­ли чини литовської правлячої династії, інші литовські князі, нащадки давньоруських династій — українські, бі­лоруські князі, які, хоч і були позбавлені політичних прав, прав управління своїми уділами, зберегли великі земельні володіння. Вони разом створили могутню верству магнатів, «княжат», аристократію. Це роди Острозьких, Сангушків, Чарторийських, Вишневецьких, Корецьких та ін. Тільки на Волині у XVI ст. Налічувалося близько ЗО княжих родів. Найбагатший із них — рід Острозьких — мав величезні володіння, що охоплювали третину всієї землі на Волині, із 100 містами і 1300 селами. Отже, осно­вою сили і впливу цієї верстви стали знатність доходжен­ня, а головне—велика земельна власність. Князі мали ва­салів — шляхту, дружинників, багато слуг. Дуже близькою до цієї домінуючої верстви суспільства була верхівка бояр або панів — теж власників великих земельних угідь. Це Семашкн, Хребтовичі, Сенюти, Загоровські, Гулевичі, Немиричі та ін.

Переважно з цих двох верств, верхівки суспільства, комплектувався державний апарат — Великий князь при­значав їх на всі вищі посади, вони входили до складу великокняжої ради, підлягали тільки суду Великого князя. У воєнний похід представники цих верств йшли під влас­ними хоругвами, тому ще їх називали хоруговними пана­ми.