106. Конституція УРСР 1977 р.

Рішення про конституцій­ну реформу було прийнято ще в 1962 році. Але ідея швид­кого вступу до комуністичного суспільства в кінці 60-х років поступово розчиняється у нових формулюваннях. Все настирніше стали підкреслюватися такі моменти, як актив­не залучення громадян в управління суспільством, підви­щення ролі громадських організацій, зміцнення громад­ського самоврядування тощо. Проект нової Конституції було підготовлено тільки в травні 1977 року. Тоді ж проект був схвалений Пленумом ЦК КПРС. 7 жовтня 1977 року Вер­ховна Рада СРСР прийняла Декларацію про прийняття і оголошення Конституції СРСР. 20 квітня 1978 року Вер­ховна Рада УРСР прийняла Конституцію УРСР.

Вона складалася з преамбули і десяти розділів: основи суспільного ладу і політики; держава і особа; національ­но-державний і адміністративно-територіальний устрій УРСР; Ради народних депутатів УРСР; місцеві органи дер­жавної влади і управління УРСР; державний план еконо­мічного і соціального розвитку УРСР; державний бюджет УРСР; правосуддя, арбітраж і прокурорський нагляд; герб, прапор, гімн і столиця.

Текст Конституції УРСР 1978 року майже повністю відповідав Конституції СРСР 1977 року. За Конституцією, УРСР визнавалася суверенною радянською соціалістичною державою. Важливою ознакою суверенітету республіки було те, що вона мала право зносин з іноземними держава­ми. Головною гарантією суверенітету було закріплення за союзною республікою права виходу із складу СРСР, але механізму здійснення цього права передбачено не було, що свідчило про декларативний характер даної конституцій­ної норми. Нова Конституція була пронизана ідеями, що були спрямовані на зміцнення командно-адміністративної системи. Ст. 6 Конституції проголошувала комуністичну партію "керівною і спрямовуючою силою суспільства, яд­ром її політичної системи".

Декларативні лозунги Конституції в значній мірі роз­ходились з реальним життям. Так, ст. 48 гарантувала гро­мадянам України свободу слова, друку, зборів, мітингів і демонстрацій. Ст. 49 надавало право об'єднуватись у гро­мадські організації, що сприяють розвитку політичної ак­тивності та самосвідомості, задоволенню їх різноманітних інтересів. Ст. 52 гарантувала громадянам недоторканість особи, ніхто не міг бути заарештований інакше як на під­ставі судового рішення або за санкцією прокурора. Але фактично ці статті не збігалися з реальним життям.