10.5. Мангеймська система та її екстраполяція в сучасні форми

Концепцію диференціації навчання втілила мангепмська система. Доктор Йозєф-Антон Зіккінгер (1858-1930) запровадив її в Німеччині, у м.Мангеймі.

Він поділив дітей на 4 групи:

1) основні класи - для дітей із середніми здібностями (50-60 %);

2) класи для учнів малоздібних, які зазвичай не закінчують школи (20-30 %);

3) допоміжні класи – для розумово відсталих дітей (2-2,5 %);

4) класи - для обдарованих (20-25 %), із них 1-2 % високообдарованих.

Поділ дітей здійснювався на підставі результатів психометричних обстежень і характеристик учителів. Тривалість навчання у кожній групі була різною: у першій - вісім років, у другій і третій - чотири роки, у четвертій - шість років.

Найбільший недолік системи полягає в тому, що грунтується вона на уявленні про вирішальний вплив біологічних факторів на кінцеві результати розвитку учнів.

Дещо від мангеймської системи залишилось і в сучасній школі.

Наприклад, широко практикується поділ класів чи груп, які вивчають іноземну мову, на дві підгрупи: в одній - ті, які краще підготовлені та успішніше навчаються, а в другій - ті, яким іноземна мова дається тяжко.

Для розумово відсталих дітей створено школи зі спеціальними методиками навчання.

Обдаровані діти можуть навчатись у спеціалізованих школах відповідно до хисту (математичні, лінгвістичні, економічні тощо) або в позаурочний час відвідувати творчі гуртки у шкільних чи позашкільних закладах.

Нещодавна спроба розподілити учнів у школах на «сильні» і «слабкі» класи, тобто на розумово здібніших і відсталіших у межах однієї школи, успіху не мала. По-перше, спроба коректної диференціації за здібностями виявилася невдалою; по-друге, поділ на здібних і відсталих призвів до морального травмування дітей.